На початку твору читачами відчуваються мінорні нотки, адже ліричний герой переживає духовну кризу, він виснажений справами, боротьбою, мета якої - запобігти людському горю. І ось він опиняється наодинці з чарівною природою і вперше помічає, що так багато навколо веселих барв: неба, сонця, веселої зелені. Краса навколишнього світу, його неповторність викликають цілу зливу позитивних емоцій, тому й навіть на тлі природи довгий час нервова система залишається збудженою, але з часом втома відступає, надаючи місце натхненню. Сонце, поле, птахи входять у душу героя незвичайними барвами і гармонійною музикою.
Прогулянки в поле, споглядання загадкового й чарівного пейзажу відновлюють сили митця. Запахи, голоси, кольори дедалі більше проникають у його душу, наповнюють її оптимізмом, радістю змін. Птахи своїм співом наповнюють теж душу стомленої людини рівноваги. Сонце не лише поліпшує настрій героя, а й переповнює все його єство, надає буттю іншого сенсу.
Наприкінці новели відчувається, що ліричний герой вже не почуває себе стомленим та самотнім, він злився з природою, він відчув прилив творчої енергії. Вміння письменника втілити свої переживання від перебування у лоні природи у яскраві внутрішні образи, одягнувши їх у шати слів - одна з найважливіших рис творчого доробку письменника.
"Intermezzo" має здатність полікувати душу й відновити сили, вона спонукає втомленого читача, прийти до природи, зняти втому від споглядання на неї й відчути всім своїм єством приплив неймовірної енергії. Читаючи новелу, безперечно кожен читач зануриться у відтворений письменником неймовірний пейзаж. Саме природа примушує втому, що заволоділа героєм, відступити під тиском життєстверджуючих сил.
Та окрім оптимістичного піднесення у новелі, письменник в глибокій художній формі ставить проблему взаємин художника і суспільства. Ліричний герой, незважаючи на особистий психічний стан утоми і загальну суспільно-політичну атмосферу апатії, знову таки йде до людей, до боротьби з людським горем. Його світогляд, моральна позиція не дозволяють стояти осторонь життя. Письменник показує тимчасовість такого стану, підносить ідею "одужання" інтелігенції після короткого перепочинку, тобто інтермецо.
Душі ліричного героя необхідна була ця перерва, як настроювання для скрипки. Не страх, не зневіра, не зрада суспільних ідеалів, а лише перевтома змушують його перепочити. Кожна неправда, несправедливість, людське горе потрясають його чутливу душу, але сприймати їх більше він не може. Отже, герой не може бачити людей, і не може не бути самотнім. Він прагне лише перерви - інтермецо. Врешті відпочинок повертає йому сили, а образи природи показують, як поступово повертається до нього рівновага, зникає роздвоєння, приходить бажання знову виконувати свої обов'язки.