Мислення третього тисячоліття. Як відшукати глузд у світі безглуздя

У стрімкому інформаційному потоці стає дедалі важче відрізняти правду від брехні. Але як ухвалювати зважені рішення про здоров’я, коли медичні поради суперечать одна одній? Чи підтверджують наведені у статті дослідження те, що заявляють її автори? І чи реально ефективно дискутувати про проблеми глобального потепління на сімейній зустрічі, якщо у всіх різні погляди? 

Фізик, філософ і психолог, об’єднали свої знання в інструменти, що допоможуть відрізняти факти від вигадок, уникати ментальних пасток і працювати над вирішенням глобальних викликів. «Мислення третього тисячоліття», написана за мотивами популярного курсу Каліфорнійського університету про те, як використовувати професійні хитрощі науковців і розв'язувати складні проблеми в епоху невизначеності й перенасичення інформацією, — це ключ до розуміння реальності й ефективної взаємодії у складному сучасному світі.

Чому варто прочитати книжку «Мислення третього тисячоліття»?

• Написана за мотивами надзвичайно популярного курсу Каліфорнійського університету в Берклі про те, як використовувати професійні хитрощі науковців, щоб приймати кращі рішення і вирішувати складні проблеми в епоху невизначеності й перенасичення інформацією.  
• Читачі дізнаються як: досягти базового розуміння фактів сучасного світу; прокласти власний курс серед безлічі можливостей; працювати разом, щоб долати виклики.
• Базуючись на провокаційних мисленнєвих вправах, із відсутністю наукової термінології і наявністю яскравих ілюстрацій з історії, повсякденного життя та інсайдерських розповідей науковців, книга пропонує ефективні інструменти для аналізу інформації, уникнення помилок у судженнях і раціонального ухвалення рішень.
• У добу інформаційного перевантаження допомагає відрізняти значущу інформацію від шуму і формувати чітке розуміння реальності.
• Демонструє як співпраця та раціональність допомагають долати виклики сьогодення — від зміни клімату до політичних і соціальних криз.

Автори:

Сол Перлмуттер (Saul Perlmutter) —  лауреат Нобелівської премії 2011 року з фізики за відкриття прискореного розширення Всесвіту, професор фізики в Каліфорнійському університеті в Берклі і старший науковий співробітник Національної лабораторії імені Лоуренса Берклі. 

Джон Кемпбелл (John Campbell) — професор філософії Каліфорнійського університету в Берклі, стипендіат фондів Гуггенхайма та NEH, а також президент Європейського товариства філософії та психології.

Роберт Маккун (Robert MacCoun) — соціальний психолог, професор права Стенфордського університету і старший науковий співробітник Інституту Фрімена Споглі. У 2019 році отримав премію Джеймса Маккіна Каттелла ( McKeen Cattell Award) за життєві досягнення від Асоціації психологічних наук.

Цитати:

В науці сумніви вітаються — і це свідчить, що вона дійсно є соціальним явищем, але таким, що шукає правду, явищем спільнотворчого, а не примусового характеру. Цей процес, коли ідеям кидають виклик і критично їх аналізують, схожий на виховання дитини — він вимагає зусиль цілої спільноти.

Причини та наслідки стають важелями, котрі ми використовуємо, щоби змінювати світ. Якби ми не знали про причини та наслідки, то були б просто спостерігачами подій і не вміли б розмірковувати, як щось використати чи змінити, щоби впливати на нашу здатність виживати й процвітати: наприклад, те, як краї каміння стають гострими, коли ми розколюємо його на пластини; чи як ми заспокоюємо дітей обіймами. Але як ми дізнаємося про важелі? Як ми пізнаємо світ не лише як спостерігачі, а й люди, здатні на нього впливати?

Один із найпродуктивніших аспектів науки полягає в тому, що ми постійно переглядаємо наші знання, навчаємося й робимо нові відкриття, і світ сам собою динамічний. Нас досі раз у раз дивує, як він улаштований. Нам потрібен спосіб говорити про світ, визнаючи здобуте тяжкими зусиллями усвідомлення, що наші знання досі формуються. Нам треба вміти говорити щось на кшталт: «Я думаю, що таке розуміння світу правильне; точніше, я впевнений на 87 %, що маю рацію». І нам треба вміти висловлювати ще більші сумніви. Наприклад: «Я даю цій новій теорії лише 51 % імовірності, що вона правильна». Цей діапазон упевненості від 0 до 100 % — один із інструментів науки, котрий усі ми можемо використовувати. 

Завдання експертів третього тисячоліття — плекати рису, яку часто називають інтелектуальною (або епістемічною) скромністю. Психолог Марк Лірі багато років досліджував її та виявив, що люди з високим рівнем інтелектуальної скромності «уважніші до сили доказів, пов’язаних із фактами тверджень» і «зацікавленіші зрозуміти причини, через які люди з ними не погоджуються». Він зауважує, що «культури відрізняються мірою, якою вони цінують відкритість і гнучкість та толерують невизначеність і двозначність». Кремнієва долина втілює культуру, яка схвалює відкритість щодо помилок, про що свідчить її популярний слоган «Помиляйся швидко, помиляйся часто». Звісно, цей вислів не вітає помилки як такі, а стверджує, що вони є неминучим побічним результатом передового технологічного підприємництва. Схожа думка існує й серед багатьох науковців, котрі наполягають, що кожен аспірант гарантовано припускати‑ меться певних експериментальних помилок, тому найкращий спосіб дій — допомогти молодим ученим якомога швидше накопичити багато дослідницького досвіду.

Що ми тлумачимо як сигнал? У комунікаціях це може бути будь-який елемент, котрий людина використовує з метою передачі повідомлення реципієнту, як-от вимовлені слова, листи, музика чи промінь маяка. Ці сигнали містять ідеї, вказівки або емоції, які ви намагаєтеся передати. Однак сигнал може також бути чимось трохи абстрактнішим. Коли ви намагаєтеся виявити дещо — форму, звук чи запах — і це повідомляє вам щось про світ, сигналом є слід чи ознака присутності цього явища. Шумом ми вважаємо майже все, що заважатиме виявити сигнал. Деякі види шуму можуть дуже скидатися на сигнал, але насправді не призначені для спілкування з вами чи не надають вам потрібної інформації про світ.