Не закохуйся, Єво!

"Книга Альони Рязанцевої залишила дуже глибокі враження. Попри те, що вона описує найважчі часи — початок повномасштабного вторгнення — це історія не про відчай, а про кохання, віру в себе та жагу до життя, бажання бути незалежними, та можливості, які завжди з'являються в нашому житті, головне не пропустити їх.
Сюжет дуже актуальний, відчуття - наче авторка просто взяла його зі сторінок зарубіжного ромкому і перенесла на українські реалії, де головна героїня — переселенка з Луганщини, яка разом із сім’єю опиняється в селі на заході України. Успішна тату-майстриня ще пів року тому, зараз живе в стані повної невизначеності. Як будувати кар’єру там, де твої навички ніби нікому не потрібні, і як зібрати себе докупи, якщо через рік після болючого розриву ти зустрічаєш свого бившого саме тут, у цьому селі?
Мене вразило, як легко авторка перейшла від детективів до романтичної прози. Персонажі настільки реалістичні, що здається, ніби я живу на сусідній вулиці з Євою. Можливо, справа у тому, що авторка сама пройшла схожий шлях, тому кожне слово відгукується.
Щиро рекомендую до прочитання! "

Радію як дитя, коли з’являються такі книги як «Не закохуйся, Єво!» Альони Рязанцевої. Моя юність припала на початок 2000-х, коли всі чи майже всі подружки читали любовні романи в м’яких затертих палітурках з дуже сексуальними героїнями в обіймах дуже сексуальних героїв на обкладинках, і все було б нічого, якби не те, що всі вони були москальською, а автори закордонні. Щодо змісту, то на колір і смак товариш не всяк, але як не пірати, то замкнені в кабінеті колеги, то занесені снігом незнайомці. Напевно тому до роману про любов у мене завжди якесь дуже вже обережне і упереджене ставлення. Одним словом без особливих очікувань.
Тож цією книгою я була приємно вражена. Авторка за тло розповіді взяла фактично сьогодення. Українці обпаленні війною, травмовані нею і кожен має поранення різного ступеню тяжкості. Саме ці люди в центрі любовного роману (не пірати!). Кожен переживає свою втрату – заперечує, заколисує, намагається позбутися її, живе і дихає нею, та на якомусь етапі врешті приймає її, щоб жити далі. Ось про це для мене є любовний роман «Не закохуйся, Єво!».
Але постривайте всі атрибути любовного роману є: любовні трикутники, пристрасті, переживання, кохання, що не дає дихати, зрада, - все на місці! Живі діалоги, колоритні персонажі, а найголовніше гумор, змусять вас не випускати цю книгу з рук до останньої сторінки, щоб потім подумки повертатися до неї знов і знов!

Книга, яка продається в розділі романтичної літератури, але основна тема книги для мене - втрата дому, вимушене переселення через російсько-українську війну.

Головна героїня Єва з родиною (батьки, дідо та сестра) через війну переїздить у село на Хмельниччині. Неочікувано там вона зустрічає свого екснареченого з іншою. Розгублену дівчину вирішує підтримати сусід та представляється її хлопцем. Ну й закрутилось:)

Через кожну главу червоною стрічкою проходить біль спогадів про дім. Головна героїня намагається сприйняти нову реальність та відпустити минуле. Знайти себе в сьогоденні тут і зараз, й не жити можливим майбутнім, яке не скоро настане.

Кожен з переселенців намагається пристосуватись до життя "не вдома". Людям похилого віку найтяжче, бо вони вже "вросли корінням" у місця де вони росли/жили. Молодим ніби й легше, але на прикладі молодшої сестри Єви бачимо, що й вони очікують "ось-ось" повернутися до звичного життя, друзів, навчання.

Авторка сама пережила вимушений переїд в описане село на Хмельниччині. Вся родина очікувала, що їх рідне місто Сіверськодонецьк (Сєвєродонецьк) не буде окуповане і ворога відкинуть.
Тому в романі так сильно відчувається біль від втрати дому.

Роман від сучасної української авторки неймовірно сподобався мені. Це не просто романтична історія, а реалії нашого життя, які відгукнуться кожному.
Єва з родиною змушена покинути рідне місто на початку 22 року і знайти собі місце на більш безпечній Хмельниччині, в невеличкому селі Кунча. Час коли здавалося, що все тимчасово і ось-ось кожен повернеться в рідні домівки. Дівчина сумуючи за домом і страждаючи після розриву з коханим, наважується на відкриття власної справи і несподівано розпочинає фальшиві стосунки з красунчиком-сусідом Марком.
Ця історія захопила мене з першої сторінки: цікаві головні і другорядні герої, динамічний сюжет, романтична лінія, колорит села і гумор, з яким написана книга.
Важкий розрив з колишнім змушує Єву погодитися на фальшиві стосунки з однією умовою не закохуватися один в одного. Ох, як же мені сподобалася пара Марк і Єва, між ними була така хімія, що неможливо було відірватися від книги.
Але книга не лише про кохання. Вона про труднощі багатьох українців, про життя спочатку, про втрати і невпевненість у завтрашньому дні.Я дуже вдячна авторці, що вона зуміла передати сум за домом, який буде супроводжувати кожного, де б він не знаходився, бо серце залишилося в інших краях.
Книга читається дуже швидко, вона відгукнеться кожному і я впевнена, що сподобається багатьом

Останнім часом любовні романи, мене не ваблять. Але вирішила придбати, бо читали дві інші книги авторки і мені подобається як вона пише. Тож вирішила купити і цю книгу.

"Ніхто більше не сміється з жартів, усі регочуть з горя, бо відчай мільйонів перейшов усі "людські" межі".

Єва разом з родиною тікають із Сєвера (Сєверодонецьк), який постійно під обстрілами і в який ступили москалі.
І вся родина, батьки, Єва з сестрою переїзжають в маленьке село під назвою Кунча, на Хмельниччині.
Єва міська дівчина,  і ніяк не може звикнути до умов які їм запропонувала Кунча.
А тут ще як назло в це саме село втік від війни і її колишній хлопець зі своєю мамцею.
Дівчина в шоці, бо колишній приїхав не сам а зі своєю нареченою.
Тому Єва погоджується на фіктивні стосунки з місцевим хлопцем Марком. Щоб позлити колишнього і довести йому, що вона його забула, і навіть завела нові стосунки. Але була одна умова, не закохуватись.
Але не все так сталося як гадалося. І не все пішло по плану.
Бо доля, це штука не передбачуванна.

До речі перед тим як взяти читати цю книгу, мені потрапив на очі не схвальний відгук на неї, і я якось аж засмутилась.
Тому очікування в мене були не високі.

Початок книги ішов до банального просто і рівно.
А потім якось авторка мене потихеньку почала втягувати в їх відносини.  І вже реально було тяжко відірватися.  Ну якби сам сюжет наче простий, але написано досить цікаво. Авторка вміє зробити свою справу, бо я майже до кінця не розуміла чим же це все скінчиться.
Оці відносини між головними героями. Оця їхня хімія.
До речі тяжко було читати за окупантів, в одному моменті я навіть просльозилась. Коли Єва з одним із персонажів згадувала своє рідне місто.
Мені здається ця книга буде більше боліти, тим хто якимось чином пов'язаний із такою ситуацією, яка сталася з Євою і родиною.
Та й з багатьма українцями.
Але попри все, мені книга сподобалася.

Життя змінюється з початком повномасштабної, Єва разом з сімʼєю тікає щ Сіверського донецька у невелике село на Хмельниччині. Коли у це ж село приїздить її колишній, що розбив серце, вона змушена була збрехати про відносини з сусідом Марком. До чого приведе ця історія, якщо ні Єва, ні Марк не планують закохуватися.

Єва спочатку мене трошки підбішувала, а от Марк незважаючи на буркотливий вигляд, відразу сподобався, щоправда іноді вів себе як підліток, а не дорослий чоловік. А під кінець думала зненавиджу його . Звичайно ж тут був і колишній, і цікаві відносини сестри героїні і багато інших цікавих героїв.

Історія мені наче і сподобалась, хоч і були тут певні кліше, але читалась легко. Було цікаво було читати про село, згадувати минуле, трошки навіть меланхолійно приємно. Також крім звичайної історії кохання, книга дуже глибоко захоплює тему війни, вона не дає забувати в який важкий період ми живемо. А ближче до фіналу я перестала вірити у події, а фінал трошки розчарував, особливо момент з колишнім.

Романтична комедія. Як кажуть англійці: “Це була не моя чашка чаю”.

Дія відбувається влітку 2022 року у маленькому селі Кунча на Хмельниччині, де нині мешкає Єва з батьками і сестрою Софією. Вони втекли з Сєвєродонецька у перші дні окупації, і тепер змушені жити в чужій хаті, в яку пустили небуйдужі люди.

Тут все чуже, незвичне. Хата - старенька мазанка, туалет на вулиці, митися доводиться у тазику на кухні. Літом, правда, додається літній душ. У Кунчі для головної героїни погано все, щоправда, не тому що вона вже аж така вередлива ніженка, а тому що це - не дім “в рідному Сєвєрє”.

Тема внутрішніх переселенців, як їм болить, що більше не вдома, чи побачать вони колись дім, чи буде він домом, якщо, як от у квартирі Євиної родини вже живуть окупанти. А головне, як дивитися в очі “ждунам” і “радєтєлям рускага міра”. Це розкрито доволі реалістично. Хоч ми маємо ненадійного оповідача, але Єва визнає, що переселенці теж різні: є і “пристосуванці”, і негідники, але є і такі, як вони, або як нинішній односелець Григорович, який у свої 80+ років змушений тікати з рідного дому.

Єва - майстриня тату. І у малесенькій Кунчі їй роботи нема. Татуювання он-лайн не зробиш.

Єва має розбите серце через колишнього жениха Віталіка, красеня-сусіда “атошника” Марка, який має протез ноги нижче коліна…

І от у Кунчу приїздять, теж рятуючись від окупації, Віталік з мамою і нареченою. Марк, перед лицем “недосвекрухи” і колишнього з нареченою, робить вигляд, що Єва - то його дівчина. І так вони починають фейкові стосунки без зобов'язань.

Далі герої будуть потрапляти в різні ситуації, потім Єва таки наважиться відкрити власний тату-кабінет у райцентрі, потім будуть непорозуміння, сварки, бійки, душевні розмови під винце між Євою і Юлею, мирне зясовування стосунків, безпідставні ревнощі і т.інш. Місцями клішовано. Місцями картонно. Після слів Віталіка до Єви: “Я тебе пробачив”, - взагалі ситуація прораховується на раз. Тільки Єва нічого не розуміє…

Заявлено, що це - комедія. Не знаю, на “Старшій Едді” я сміялася більше, ніж тут. Мабуть, погане в мене почуття гумору.

Персонажі теж подекуди клішовані і картонні.

Одна з основних заключних сцен - сцена пожежі. Взагалі у мене виникає мільйон запитань, як воно могло так статися.

Далі будуть спойлери. Хто ще не читав книгу, то не читайте наступні абзаци, як не любите спойлерів).

Отже, Єва у своєму тату-кабінеті в ТРЦ на першому поверсі. Вона щойно проплакалася після того, як Марк пішов. Вечоріє. Вона ввімкнула світло, сіла малювати аквареллю, бруднить плаття фарбою. Вона випрала плаття, переодягнулася у футболку і шорти, повісила плаття на підвіконня, аби трохи висохло. На вулиці вже стемніло. Прийшов Віталік, побіг в магаз за їдлом, повернувся через 15 хвилин. Вони розмовляють, сваряться. Віталік психує, вибігає з кабінету, стає на розі ТЦ, курить, кидає недопалок в урну. Єва, втомлена сльозами, зачиняє двері в салон на ключ, сідає на кушетку і відключається. Прокидається, - все палає. Її рятує Славко - хлопець з магазину на другому поверсі ТЦ, який закривав магаз і почув крики Єви.

Так от. Недопалок був не до кінця затушений, від нього загорілася урна. На підвіконні сушилося плаття Єви, яке вона випрала, ну, найбільше, за годину до того, як загорілася урна. Вогонь з урни перекинувся на плаття, по платтю піднявся в кабінет, підпалив його, - ну і так далі.

Коротше, факти свідчать, що саме так пожежа не могла виникнути. Навіть якщо ми припустимо, що недопалок таки був тліючий. Щоб запалала урна, а не просто димовуха пихтіла, там мало б бути щось легкозаймисте. Вогонь повинен бути такої сили, аби, по-перше, дістати до плаття, яке висіло на підвіконні, по-друге, підпалити його, зважаючи, що плаття ще мокре після прання у раковині ТЦ і “ручного віджиму” Єви. Чому я роблю висновок, що плаття ще мокре? Вона його випрала, коли на вулиці вже стемніло. За розгортанням подій в тексті, на вулиці приблизно середина липня. На вулиці вже стемніло. В середині липня сонце сідає в р-ні 9 вечора, плюс-мінус відповідно до дня. Віталік прийшов після того, як було випрано плаття, збігам в магаз - 15 хвилин, потім вони ну хвилин 20 потеревеніли, потім він курить нервово. Знову ж таки, врятував Єву Славко, який зачиняв магазин техніки в ТЦ. Не знаю, о котрій зачиняються там магазини, але комендантська година починалася о 23:00, а ще додому тре дістатися. Тобто, міг бути і недопалок, але і каністра легкозаймистої речовини теж, інакше картинка не складається.

Прочитала цю книгу за вечір і хочу сказати, що я в захваті. Читається дуже легко: я і сміялась, і плакала, і переживала за головних героїв. Книга мені видалась дуже актуальною і щемкою. Як же боляче було читати роздуми Єви про рідне місто, з якого війна змусила її тікати. Прекрасна книга, чудова любовна історія, раджу до прочитання