Він неймовірно поетичний. І відчувається те, що Плужник - передусім поет.
1920-ті роки в Києві, інтелігенція, опера, і завод.
Головний герой Орловець надзвичайно інфантильний і прісний, не здатний зрозуміти, що йому потрібно в житті і сам по собі дуже сильно бісить (десь на рівні Степана Радченка з "Міста").
Однак, сподобалось мені в цьому творі не так сюжет чи головний герой, як рефлексії і думки другорядних персонажів. Напевно моя фаворитка - дружина Орловця Наталка. Це приклад неймовірно сильної і розумної жінки.
Вона каже: "Бо і я - як і всяка - шукаю кохання, а не шлюбу. Бо і я - як і всяка - хочу будувати життя, а не побут."
Вона каже: "...почуєш, що тільки мене з усіх хочеш - приходь. А бути для хатнього вжитку я не можу. Тільки я. Зрозумів?"
І насправді, від розуміння того, що ці рядки були написані століття тому стає так дивно.
Близькою і знайомою мені була і думка Звірятина: "Інженер Сквирський, вельмишановний, не живе, а тільки перманентно збирається жити, ну а я живий - і живу." Думаю, усім знайомі люди, які так люблять все чекати вдалого моменту для життя. Думаю, часто і ми є такими людьми.
"Вам, юристам, - зайшов у розмову Звірятин, - годиться подбати, щоб надалі карали не тільки тих, що иншим життя псують, а й тих, що своє власне переводять."
Напевно, як на мене, зайвою була історія життя, яку оповідав незнайомець в барі, вона трохи дивно вписалась в сюжет.
Загалом, мені сподобалось. Раджу прочитати, якщо хочете зануритись в життя столиці минулого століття, і поспівчувати Орловцю і його недузі. :)
Київ 1920-х років. Війна закінчилась, революції теж. Головний герой — директор заводу Іван Орловець, який в один з днів приходить послухати оперу, десь картаючи себе за цей прояв “буржуазності”, бачить на сцені відому співачку Ірину Завадську, і починає відчувати “недугу”. Ця зустріч запускає цілу ланку питань, на які Орловець намагається знайти відповіді протягом роману.
“Недуга” — текст, в якому більше роздумів та розмов, ніж дій, але їхня динамічність, гострота та відвертість повністю захоплює тебе, і не потрібні зайві дії заради дії чи інші художні засоби, щоб перебувати в історії тут і зараз, не відпускати її та лишатись максимально сконцентрованим.
Мені сподобалось, і все тут. Чудово вловлені двадцяті роки в Києві і вдумливо прописані переживання Івана. А ще ми зі Сквирським добре посиділи б за пляшечкою-іншою та довжелезними розмовами, вкрашилася в цього героя з перших рядків його появи.
Історія життя Плужника також трагічна, його заслали на Соловки, де він помер від туберкульозу.
Представник «розстріляного відродження», більше відомий як поет і драматург.
Тож високу планку щодо його прози не варто ставити.
Взагалі, я не експертка, але дуже схоже, що автор просто піддався тогочасним літературним віянням і спробував написати роман, як його друзі. Недаремно його «Недугу» часто згадують поряд із «Містом» Підмогильного (з яким разом входив до літературного об’єднання Марс).
Роман дуже «київський», він описує конраст між робітничим класом й творчою богемою. Головний герой – радянський інтеліґент, директор заводу, - Іван Орловець закохується у співачку Ірину Завадську. Він страждає суперечностями, душевними муками і терзаннями. Чи може комуніст любити буржуйку? Як вчинити правильно? Цікаво, що почуття власної дружини його не так хвилюють, він навіть вважає її зобов’язаною допомогти йому розібратись у стосунках з Іриною. Наталка тут – найпритомніша людина, на мій погляд. Адже там закручується такий любовний клубок із іншими залицяльниками Ірини!..
Вважаю, що «Недуга» є непоганим прикладом інтелектуальної літератури, просто варто тверезо його оцінювати. І в цьому допоможе ключ до розуміння тексту, який являє собою детальний аналіз на початку книги. Користуватись ним чи ні – ваш вибір, але знайомитись із українськими авторами раджу в будь-якому разі.