А тут усе помножено на три, бо "Ненавиджу тебе кохати" - це збірка повістей про трьох подруг: Мару, Сейді й Ханну.
Вони всі інженерки-науковиці - успішні, амбітні й дуже раціональні. Але якщо з програмним кодом і роторними двигунами вони розбираються швидко, то зі стосунками - значно складніше.
Мара може полагодити мікрохвильовку із заплющеними очима, але вжитися з Ліамом - юристом великої видобувної компанії - місія майже неможлива. Вона переконана, що він краде її вершки з холодильника (і це питання честі), його дратує її сортувальна станція для сміття й йога у вітальні, яка «взагалі-то мала бути його». І була. Поки покійна тітонька не заповіла половину будинку Марі.
Їхня холодна війна поступово переходить у щось значно гарячіше: саркастичні перепалки стають фліртом, випадкові доторки - занадто затяжними, а ненависть виявляється дуже зручним прикриттям для бажань, які складно ігнорувати.
Сейді розробляє проєкти екобудівництва й майже святкує черговий успіх, доки клієнта не перехоплює конкурент-гігант. А очолює його... той самий Корпоративний Тор, з яким вона нещодавно провела гарячу ніч.
І тепер вони застрягли разом у ліфті. У замкненому просторі. Ну клас.
У Ханни все просто: менше почуттів (але не сексу) - менше проблем. Але щось усе ж тенькає, коли вона знайомиться з кузеном (чи ким він там доводиться) Мари - Ієном. Минає кілька років, і вони знову зустрічаються вже як колеги, адже Ієн - інженер NASA, куди беруть і Ханну. Розбиратися з почуттями? Ну ні.
Тож Арктика? Чудовий план. Шпіцберген, ізоляція, випробування розробки для марсоходу - це якраз для Ханни. Романтика рівня «мінус тридцять». А коли експеримент починає виходити з-під контролю, стає очевидно, що рятувати доведеться не лише проєкт, а й саму Ханну.
Хтось сумнівався, що хоча б одна з цих історій завершиться шаленим коханням?
Я - ні. І чесно? Я отримала саме те, чого хотіла: від «я тебе ненавиджу» до "я без тебе не можу".
Як на мене, то ці історії нічим не гірші, за попередні повноцінні книги Гейзелвуд. Тільки враховувати потрібно те, що концентрація сюжетного мотиву "від ворогів до коханців" ТАКА ВИСОКА, що це може трохи дратувати. Але якщо ви фанат_ка, то має сподобатися.
В першій історії зустрічаємо Мару, яка отримала у спадок від старої подруги частину будинку. Виявляється, інша частина належить Ліаму -- племіннику подруги. Вони разом починають уживатися, але через відсутність нормальної комунікації відбувається купа непорозумінь та конфліктів.
0-0-
В другій історії нас зустрічає подруга Мари Сейді, яка застрягла в ліфті зі своїм суперником по роботі та колишнім коханцем Еріком. Сюжет рухається флешбеками Сейді, тож все дізнаємось заднім числом.
В третій історії розповідається про Ханну (подругу Сейді та Мари), яка на арктичній станції зустрічає свого суперника, який у дуже потрібний момент рятує її з тріщини в сніговій покрівлі.
Зрештою я думаю, що новиною не буде хепіенд у всіх трьох історіях, наявність сексуальних сцен та притягнутого за вуха мотиву "від ворогів до коханців".
Мене саме в цій книзі трохи відштовхнуло повторювання вже звичного нам сюжету у всіх трьох оповіданнях, але якщо хочеться почитати чогось знайомого та легкого, то "Ненавиджу тебе кохати" буде хорошим вибором :)
Мара живе з Ліамом, він супер привабливий, але сварливий буркотун. Мені сподобалась їхня взаємодія, від ненависті до кохання. Читалось дуже легко, у форматі щоденника від героїні, тому іноді мені не вистачало думок саме Ліама, було б цікаво почитати, але сама історія була чудовою.
Сейді застрягає в ліфті з хлопцем, який колись їй розбив серце. Ця історія мені видалась трошки слабшою, хоч Нрік сподобався, а от Сейді не дуже. Іноді людям потрібно просто поспілкуватись, а не завершувати спілкування навіть не почавши.
Ханна працює на віддаленій арктичній станції та навіть там зустрічає давнього суперника. Їхні відносини почались багато років тому та із-за непорозуміння, герої не можуть знайти спільну мову, поки випадок, що ледь не коштує життя, не зближує їх.
Всі історії виявились цікавими, мені сподобався такий формат, тому що історії були короткими і я не втомилась від драми між героями. Крім того вони були повʼязані, що теж було доволі мило.
Власне, оповідання мають спільних персонажів, тож певним чином це суцільна історія.
Мені найбільше сподобались екозахисниця Мара і наворочений юрист Ліам. Їхній троп - вимушене сусідство - смішив, дратував і неабияк тішив зрештою.
Хоча і вікінг Корпоративний Тор збурював уяву. І морська свинка радувала.
Гумор Гейзелвуд - її візитівка в літературі, на повну працював і в збірці оповідань. Гадаю, саме тому я в екстазі навіть від її короткої прози.
Трохи здивувало останнє оповідання. Там авторка вирішила додати драйву - і закинула героїню в небезпечні умови, де вона могла б померти, якби не розумний, відповідальний, ВЕЛИКИЙ (ну, ви зрозуміли, Гейзелвуд є Гейзелвуд), герой. Мабуть, передбачався екшн і хвилювання за життя Ханни, але вийшло трохи розмито. З одного боку це добре - без зайвого драматизму, а з іншого - враження, що таки авторка недотисла з кульмінацією.
Але загалом люблю Гейзелвуд і любитиму, хочу ще!