Розповідати про "Нестерпну легкість буття" неймовірно важко. Адже з улюбленим автором не хочеться наводити аргументи чи розбирати психологізм і історичне тло. Хочеться просто подивитися в очі тому, хто розуміє і без слів кивне: "Так, це ВОНО".
Комусь може здатися вульгарним, але для мене це делікатно еротично. Комусь огидно, а мені — природно. Комусь нудно, а для мене — життєво.
На безіменних вулицях Праги, окупованих радянськими військами, витають фатальні кохання і прозаїчна смерть. Серед них ходять різні люди: солдати, хірург-ловелас, зраджена дружина, ексцентрична художниця, таємний агент, покинутий син... І кожен із них плекає свої рани, переживає втрати і шукає примирення у власний спосіб.
Це історія двох чоловіків, двох жінок і собаки під час і після Празької весни 1968 року, яка кидає виклик ідеї вічного повторення Ніцше, стверджуючи, що кожен із нас має лише одне унікальне життя – це і є легкість буття.
Проста історія про людей, політичні утиски, кохання та зради. А любов у Кундери завжди минуща, випадкова і залежить від метафор. Книга вразила мене своєю простотою та глибиною послання.
Про оформлення неможливо змовчати. Анастасія Стефурак вкотре створила оправу, що підкреслює літературний діамант, надаючи йому ще більшого блиску і глибини.