Невеличка драма

Я обожнюю те, як писав Підмогильний - смачно, атмосферно, надзвичайно живо, і однозначно випереджаючи свій час.

Книга занурює нас у Київ часів 20-го сторіччя, знайомі вулички, повоєнне місто, в якому починають жевріти соціалістичні ідеали та сподівання. Ця атмосфера повністю поглинає читача, наче переглядаєш добрий фільм.

Головна героїня - добра, мрійлива, простодушна та наївна дівчина Марта. Вона знуджено, але віртуозно крутить залицяльниками, щиро прагнучи того самого кохання, що на все життя. І, як це часто буває, чоловіки, які ще вчора співали їй оди кохання, після відмови стають жорстокими, банальними невігласами, які тільки й можуть, що образити юну дівчину, яка не має захисту. Надзвичайно знайомий сюжет навіть для сучасності, на жаль. Так, жоден із чоловіків у творі не був гідним її, на жаль. Але ми побачили справдню драму першого кохання, розбите серце та розтоптані надії. Побачили, як важко жилось жінкам в той час і як наслідки патріархату дозволяють чоловікам почуватись непокараними.

Окремий плюс на неймовірне видання - це розкіш, як і загалом уся серія. Окраса книжкових полиць, яку хочеться колекціонувати та передавати нащадкам.

Як я вдячна собі за те, що не піддалася академічному тиску й вирішила знайомитися з українською літературою у своєму темпі та за власним вибором. Не зрозумійте мене неправильно — вивчати свою літературу потрібно зі школи, але який неймовірний привілей самостійно обирати, з якими творами і в який момент свого життя знайомитися. І ось, нарешті, настав мій час для Валер’яна Підмогильного.

Це була непроста зустріч і не з першого разу. Тричі я намагалася розпочати читання, і щоразу щось заважало. Але на четвертий раз сталося диво — і роман прочитався буквально на одному диханні всього за три дні. Яке неймовірне задоволення! Це саме той текст, який хочеться назвати «смачним». Можливо, це звучить дивно, але, думаю, багато хто мене зрозуміє. Є книги, які хочеться не просто читати, а смакувати. Описи від яких отримуєш естетичну насолоду, перечитуючи їх кілька разів поспіль. Є речення, які хочеться виписати собі окремо в якусь книжечку, щоб перечитувати їх щодня й смакувати цю мову, цю ритміку, ці образи.

Чимось Марта, головна героїня твору, нагадала мені Скарлет О’Хару у своїй стриманості та неприступності. Її певна неприступність до залицяльників стають причиною постійних випробувань, які підкидає їй життя, і особливо — чоловіки, які не звикли до відмов. Але, як це часто буває, справжні почуття змінюють усе. Її історія кохання — щира і драматична, як вона і мріял.

Окремо хочеться згадати Київ. Його опис на тлі подій 1920-х років справляє сильне враження. Місто постійно змінюється на поствоєному фоні і революційних настроїв. Тут інші ідеали в героїв, є соціалістична мрія, яка тоді ще виглядала привабливою. Читаючи, відчуваєш цей час, занурюєшся в атмосферу тодішнього Києва, спостерігаєш за людьми, їхніми прагненнями, надіями, ідеалами.

Що робить цей роман ще більш цінним — це психологічна глибина персонажів. Жоден із них не ідеалізований, у кожного свої вади, своя правда і свої внутрішні демони. Вони не викликають однозначної симпатії, але від цього тільки здаються більш реальними. Проте деякі викликають досить відверту відразу, але це лише покращує читання!

Я щиро раджу цей роман усім, хто хоче зануритися в якісну українську літературу і закохатись в неї.

Як казала Оксана Забужко: "я тій владі ніколи не прощу смерть Валер’яна Підмогильного". Від усвідомлення подальшої долі письменника роман читати було ще важче. Можливо це прозвучить дещо цинічно, але совєцька влада знала, кого розстрілювати. Обирали справжніх і неповторних. Обирали найкращих. Обирали тих, на кому тримається самоідентичність і розквіт нації.

Щодо самого роману - мені він сподобався більше, ніж "Місто". "Невеличка драма" більш жива і близька. Події "Невеличкої драми" відбуваються у Києві двадцятих років ХХ ст. Щойно закінчилася Велика Війна в Європі, визвольні змагання Української Народної Республіки захлинулися в крові, а совєцька влада саме замилює очі української інтелігенції так званою "українізацією". Завдяки Підмогильному, маємо такий собі узагальнений зріз українського суспільства 20-х років минулого століття. Читаєш і ніби слухаєш: розмови, роздуми, настрої, ідеї тогочасся, ставлення до українізації, проблеми мови й національної ідентичності. Сюжетні повороти не будуть жаліти вашу нетривку психіку і серце, схильне до емпатії. Вас закине у вир жорстокої реальності, в якій не варто співчувати чи звинувачувати. Варто просто подивитись зі сторони і зробити висновки для себе.

Поведінка всіх без винятку чоловічих персонажів викликає роздратування, а от жінки у "Невеличкій драмі" прекрасні, прекрасні навіть у своїй придурошності.

Понад усе мене вразило і зачепило те, як Валер'ян Підмогильний пише – яскраво, іскристо, захопливо, як досконало вміє зобразити переживання жінки, як змушує читача не лише відчувати написане, але і бачити його і проживати.

Роман універсальний і неймовірно захопливий! Щиро раджу! Роман багатогранний кожен для себе знайде щось своє.