New Media Art. Пам'ять. Простір

Перше в українській філософській літературі системне дослідження трагедії Бабиного Яру

Минуле вже не те що колись — нові часи вимагають нових способів пам’ятати. Монструозні, статичні музеї уже не приваблюють глядача і не викликають у нього не те що катарсису, а й просто сильних емоцій. Яна Барінова звертається до інструментарію нового медіамистецтва і на прикладі пам’яті про трагедію Голокосту пропонує новаторські способи організації простору пам’яті в сучасному місті. Це міждисциплінарне дослідження на стику урбаністики, мистецтвознавства та філософії історії.

Чому варто прочитати книжку «New Media Art. Пам'ять. Простір»?

• Глибоке осмислення нових медіа з урахуванням їх технічної і соціальної складових.
• Авторка розмірковує над тим чи допомагає музей подолати травму пам’яті, яким може бути музей Голокосту, яке місце він має займати в Києві і взагалі в сучасному мегаполісі.
• Авторка є науковицею, членкинею оргкомітету з питань перспективного розвитку Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» і має статус єврейського дипломата.

Про Яну Барінову:

Яна Барінова — публіцистка та громадська діячка, директорка Департаменту культури КМДА з 2021 по 2022 роки. Закінчила Паризьку бізнес-школу, захистила докторську дисертацію в університеті Сорбонни у 2019 році і здобула ступінь MBA у сфері культурного менеджменту. Має статус єврейського дипломата, авторка понад 100 публікацій на тему культури, гуманітарної політики, прав людини та меморіалізації Голокосту.

Цитати:

Після Другої світової війни здавалося, що відтепер людство не допустить убивчих практик, однак не минуло й кількох десятків років, як нові лінії конфліктів розітнули світ, який ще не оговтався після тієї катастрофи. Світ стає місцем, в якому іноді просто страшно перебувати.

Через виклики сучасного світу оголюються найжорстокіші ціннісні конфлікти, виходу з яких не видно. Те, що здавалося чітким орієнтиром ще в середині ХХ століття, нині безпорадно відступає вбік. Від екологічних проблем до загрози цілковитої політичної перебудови світу внаслідок таємничого глобального конфлікту — усе це робить сучасний світ місцем не тільки зовні небезпечним, а й таким, що погано інтерпретується в межах сучасної наукової методології.

На жаль, ідеологічні обмеження, що їх накидáла радянська держава, не дозволяли меморіалізувати трагедію Голокосту та трагедію жертв з різними іменами. Ім’я жертви було одне — радянський народ. Тому в липні 1976 року в південній частині Бабиного Яру було встановлено бронзовий монумент «Пам’ятник радянським громадянам і військовополоненим солдатам та офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими окупантами в Бабиному Яру» (автор — архітектор Михайло Лисенко).

Після 1991 року Україна як держава зняла запону заборони на проговорювання трагедії Голокосту. Та, на жаль, осмислення місця Бабиного Яру в історичній пам’яті країни не сталося. Відсутність цього осмислення призвела до появи на території урочища тридцяти пам’ятників, поставлених різними організаціями. І вони створюють радше враження конкуренції жертв, аніж розуміння спільного болю різних соціальних груп.