«Незгасний вогонь» - це друга частина серії «Елементалі Кадансу». Ця частина дилогії більш похмура - перед обома кланами постають важкі випробування, а духи стають все більш жорстокими. Антуражу додають описи Заходу: похмурої, оповитої туманами та хворобами землі, що не в стані прогодувати клан Заходу. Відмінність між темерленцями та брекканцями все більш разюча: два клани, які живуть на одному невеликому острові, але в різних умовах, дуже відрізняються один від одного. Така сама різниця і в кохані персонажів з двох різних кінців острова.
Авторка майстерно нагадує про головні події минулої книги, вплітаючи спогади в сюжет, але при цьому не позбавляючи його динаміки - вже з перших сторінок він бере бадьорий старт. Ближче до середини важливих подій стає менше, але авторка використовує це для того, щоб додати деталей та глибини історії. В мене були певні побоювання стосовно фіналу - дуже не хотілося, щоб все швидко вирішилось на останніх 50 сторінках. І авторка мене не розчарувала - у відповідному книзі темпі, вона розставила крапки над «і».
В цій частині дилогії авторка знайомить нас ближче зі світом духів, багато з них активно приймають участь у історії. Нарешті ми зустрічаємо духа вогню - єдиного плем’я, якого не було в попередній книзі. Але, на жаль, якщо мене не підводить пам’ять, то в книзі дух вогню був сам-один, хоча інші племена елементалей вирізнялися своїм різноманіттям. Незмінним як для першої, так і для другої частини залишається одне - якими б непостійними не були духи, але вони не йдуть ні в яке порівняння з людиною, яка бажає влади.
Інтрига в книзі представлена загадкою, яка має допомогти у зціленні магічної недуги, та виявленням, хто ж насправді ворог. Останнє особисто для мене не стало несподіванкою - уважно читаючи книгу, можна легко зрозуміти, що до чого.
Джек та Адера - дві протилежності, які містять в собі різні частини. Але насправді вони як дві половинки однієї монети - їхні краї ідеально пасують один до одного та творять цілісність.
Сидра та Торін також не залишаються поза увагою. Авторка створює умови, в яких відкриваються інші грані їхніх особистостей - глибина, вдячність, сила та сміливість.
Я хочу відмітити переклад - в обох частинах дилогії він прям дуже добрий. Можливо, навіть один з найкращих, що я читала. Мова жива, насичена, не занадто сучасна, повністю відповідає атмосфері. Я не читала книги в оригіналі, але перекладач філігранно доповнив сюжет вишуканою мовою, що сповнює книгу особливим шармом.
Для мене не так і залишилось загадкою, чому клан Заходу не налагодив торгівлю або обмін з континентом. Думаю, люди звідти радо обмінювали б збіжжя та інші товари на магічні товари, яких у брекканців вдосталь.
Загалом, дилогія мені дуже сподобалась, навіть більше, ніж «Божественні супротивники», тому я можу рекомендувати її від щирого серця.
Перша книга читалася трішки важче, бо авторка поступово розкривала світ і систему магії.
А, читаючи другу книгу в цій дилогії, я уже розуміла суть світу, тому більше насолоджувалася історією.
Ще був момент того, що події першої книги відбувалися на Сході острова.
Адже перед нами острів, який поділився на Схід і Захід. І тоді як на Сході люди живуть в братерстві та підтримці, то на Заході відбувається міні версія «Гри престолів».
Так, жити краще на Сході, але читати цікавіше про Захід, з усіма кривавими моментами.
То про що ж ця історія?
Джек Тамерлен та Адера змушені розлучитися.
Джек залишився з родиною на Сході, тоді як Адера вимушена покинути коханого та відправитися на Захід, щоб познайомитися зі своїм минулим, якого її позбавили.
Пройшов місяць після подій першої книги, і на Сході знову почали відбуватися дивні речі.
Сади мешканців Сходу почали заражатися дивною хворобою, яка в результаті уже перекинулася і на людей.
Хвороба ця тяжка і невиліковна.
Але, як виявилося, ця хвороба буяє на обох сторонах острова. І щоб її здолати ворогуюючі клани мають докласти спільних зусиль.
Тому персонажам потрібно пройти багато випробувань задля порозуміння кланів, а також, звісно, знайти спільну мову з духами острова, які безпосередньо впливають на життя як острова, так і всіх його мешканців.
Ніби-то основною парою в цій дилогії є Джек і Адера, але Торін і Сидра - це та пара, за яку я дуже переживала, читаючи цю історію.
Загалом, історія виявилася дорослою казкою про добро, братерство, порозуміння, звісно кохання, правильні вибори та відданість своєму покликанню, своїм коханим, своєму народу.