Читаючи цю книгу я завжди ловила себе на думці, що це вже десь було…
Так! «Таємна історія» Донни Тартт має точно такий сеттинг😅
Так чи інакше, але я всеодно порівнювала в голові ці дві історії: темна академія, група студентів, шкідливі звички, захоплення мистецтвом, готична атмосфера і найголовніше – один з них помирає і підозрюваними стають одногрупники.
Читати абсолютно не цікаво, тому що авторка на початку кожної частини добавляла пролог, який спойлерив більшу частину подальших подій. Було б набагато крутіше, якби ми ОСЬ ЦЕЙ ПОВОРОТ побачили в кульмінації, а не на перших сторінках.
Атмосфера вражає, вона дуже осіння, готична, депресивна, але все ж це не покращує загальні враження, адже я так і не зрозуміла мотивацію героїв. Чому вони це зробили?
Не дивлячись на всі недоліки, все ж зауважу, що ця книга мені сподобалась дрібку більше: авторка не розтягує текст, +- нормально розставлені акценти по всьому сюжету.
Але поки знайомство з М. Л. Ріо призупиню🤭
Семеро друзів, кожний з них яскрава особистість, крім Олівера, що був доволі посередній і завжди грав прості ролі. Коли ж героїв змушують вийти з зони комфорту і змінити ролі, у них починається суперечки, суперництво та сутички. Поки одного з них не знаходять мертвим.
Книга інтригує незвичним стилем, до якого спочатку важко звикаєш. Тут дуже багато про Шекспіра, пʼєси, театр. Я думала буде більше детективної історії, але все таки драми та мистецтва більше. Тому книга дійсно на любителя, я б не сказала що вона важка чи погана, але дуже специфічна, мені часто було нудно читати оці діалоги з пʼєси.
Хто вбивця я здогадалась, але причину ні, дуже неочікувана кінцівка та незважаючи на наче цікаву книгу, чогось мені в ній не вистачало, чого не знаю сама.
Мені дійсно сподобалася книга і це одна із перших в такому жанрі, тому кому подобаються такі історії дару академії, ця книга точно зайде
Тепер перейдемо до сюжету. Я багато разів чула, що "Ніби ми злодії" має не просто схожий вайб з "Таємною історіюю" Донни Тарт, а по суті є її спрощеною версією. Так от, я не згодна. Так, обидві книгі мають схожий сюжет і місце дії (втім, це ж закон жанру "dark academy"), але на цьому все. Ні характери персонажів, ні стосунки між ними, ні основна інтрига у "...злодіях" не є калькою на "Таємну історію".
Насправді, "Ніби ми злодії" читається доволі приємно і тримає зацікавленість читача до кінця. І трошки довше. Після прочитання я ще кілька днів обдумуала книгу, хоча навряд чи візьмуся її перечитувати. Це однозначно не легенько чтиво на вечір, але в той час і не перевантажене метафорами і прихованим сенсом.
Вам однозначно сподобається, якщо ви любите гарні детективи, темну академію, і Шекспіра)).
Під час читання мені весь час хотілось подивитись на історію зі сторони інших персонажів, щоб більше про них дізнатись. Також помітила поки читала, що після деяких глав було просто необхідно зупинитись відкласти книгу і трохи подумати. Багато чого відбувалось і деяким важливим моментам було виділено замало місця і через це мені необхідно було нагадувати собі чому той персонаж поводиться як поводиться.
Шекспір і справді став невідривною частиною твору, якщо на початку я стопорилася на цитуваннях його творів то потім мені навіть дуже зайшло. Ця книга змусила мене замислитись над тим щоб все-таки спробувати читати Шекспіра.
Книжка сподобалась, для мене 9/10 і я планую її перечитати приблизно через місяць, щоб краще зрозуміти. Підтримую фанатів цієї історії, які хочуть ще книжку з цими героями, яка розповідала б про 3 курс, мені справді цікаво.
Книгу «Ніби ми злодії» цілком можливо зарахувати до так званого жанру «дарк академій» – історій про закриті, часто елітарні навчальні заклади, у стінах яких на героїв чатують пригоди й небезпеки, притаманні юності. Скажу одразу, що деякий острах у мене викликало насичення історії цитатами із творів Шекспіра: я побоювалася, що текст вийде надто претензійним і зарозумілим, однак, на щастя, цього не сталося. Як на мене, ця історія написана напрочуд легко і в міру неспішно, без зайвого затягування сюжету.
Додам кілька слів про персонажів: усі вони здаються «живими», наділеними своїми унікальними рисами, хоча, на мою думку, деякі з них не прописані настільки детально, як інші. Головний герой викликав у мене інтерес. Його душевні переживання, неможливість визначитися зі своїми почуттями й комплекс «другорядного героя» у власній історії викликали у мене співчуття та співпереживання.
Етеншн: у книзі присутня ЛГБТК+ сюжетна лінії (і навіть не одна). Для когось це може здатися несподіванкою, хоча я вловила ці вайби кохання ще під час перших розділів :)
Отже, книга варта вашої уваги, якщо ви полюбляєте сеттинг «дарк академій» та гарні, трохи таємничі історії. Я ж своєю чергою обов’язково перечитаю цю книгу восени: разом із чашечкою чаю, коли надворі завиває негода.