Відгуки і рецензії читачів
14.10.2025
"Ніби ми злодії" М. Л. Ріо – це захоплюючий роман, який занурить вас у світ, де класичні твори Шекспіра переплітаються з сучасним університетським життям. Якщо до цього ви особливо не були знайомими з творами Шекспіра - не страшно. Я ніколи не читала його твори, але це не завадило мені вподобати цю книгу. Але, для поціновувачів цього автора - книга заграє неймовірними барвами, адже ви зможете підмічати відсилки та алегорії, які були не помітні такому читачу, як я.
У романі відчувається вплив Шекспіра не лише у структурі сюжету, але й у глибоких емоціях персонажів, їхніх внутрішніх конфліктів та стосунках. Коли один із героїв зазначає: "Ми граємо в своїх власних п'єсах, де не знаємо, хто автор", це підкреслює невизначеність та складність їхніх стосунків. Атмосфера театральності, властива його творам, органічно проникає в повсякденне життя студентів. Конкуренція між ними стає не лише боротьбою за найкращі ролі, але й за визнання та вплив у колі однодумців. Це створює напруження, яке тримає читача у стані напруження.
Мені сподобалось те, як М. Л. Ріо вміло передає дух університетського життя: безсонні ночі, обговорення класики в кафе, жорсткі дискусії на семінарах та вечірки після навчання. Персонажі, їх прагнення та мрії - виглядають напрочуд реалістично. Водночас, елементи Шекспірівських п'єс, такі як зрада, любов, дружба і боротьба за справедливість, додають глибини та неоднозначності.
Ця книга особливо підходить для атмосферних осінніх читань, коли холодні вечори за вікном спонукають зануритися в глибокі роздуми про життя, мистецтво та стосунки. Загалом, "Ніби ми злодії" – це не просто історія про університетське життя; це дослідження людських стосунків, амбіцій та пошуку істини. Як каже один із героїв: "Істина – це наш найцінніший трофей, але чи можемо ми її здобути?" Ці слова відлунюють у серці, нагадуючи про складність і цінність кожного вибору при прокладанні свого життєвого шляху.
У романі відчувається вплив Шекспіра не лише у структурі сюжету, але й у глибоких емоціях персонажів, їхніх внутрішніх конфліктів та стосунках. Коли один із героїв зазначає: "Ми граємо в своїх власних п'єсах, де не знаємо, хто автор", це підкреслює невизначеність та складність їхніх стосунків. Атмосфера театральності, властива його творам, органічно проникає в повсякденне життя студентів. Конкуренція між ними стає не лише боротьбою за найкращі ролі, але й за визнання та вплив у колі однодумців. Це створює напруження, яке тримає читача у стані напруження.
Мені сподобалось те, як М. Л. Ріо вміло передає дух університетського життя: безсонні ночі, обговорення класики в кафе, жорсткі дискусії на семінарах та вечірки після навчання. Персонажі, їх прагнення та мрії - виглядають напрочуд реалістично. Водночас, елементи Шекспірівських п'єс, такі як зрада, любов, дружба і боротьба за справедливість, додають глибини та неоднозначності.
Ця книга особливо підходить для атмосферних осінніх читань, коли холодні вечори за вікном спонукають зануритися в глибокі роздуми про життя, мистецтво та стосунки. Загалом, "Ніби ми злодії" – це не просто історія про університетське життя; це дослідження людських стосунків, амбіцій та пошуку істини. Як каже один із героїв: "Істина – це наш найцінніший трофей, але чи можемо ми її здобути?" Ці слова відлунюють у серці, нагадуючи про складність і цінність кожного вибору при прокладанні свого життєвого шляху.
14.06.2025
Для початку хочу сказати, що книжка дуже атмосферно та естетично виглядає, а коли починаєш знайомитись з текстом, то розумієш, що її вигляд це 10 з 10 і він абсолютно точно відповідає змісту.
Автор нас знайомить зі студентами акторами класичного театру, які не просто вивчають тексти Шекспіра, а живуть ними. Вони спілкуються тими фразами, шукають аналогії зі своїм життям та, як на мене, занадто сильно вживаються в роль. В якісь моменти здається, що вони і не бувають ніколи самими собою, а давно вже повністю злилися з тим амплуа яке їм дали викладачі.
З самого початку автор використовує літературний прийом, коли мі вже знаємо найголовнішу проблему твору - а саме смерть одного з персонажів, але разом зі спогадами головного героя читачі поринають в історію з самого початку. Вони знайомляться зі студентами четвертого курсу, з їхніми проблемами та бажаннями. Це відбувається досить повільно і від початку самими захопливими стають відносини головного персонажу з деякими з однокурсників. Постійно постає запитання, розуміє він сам, що саме відчуває чи продовжує грати притаманну йому роль найкращого друга?
Саме вбивство не має якихось жахливих подробиць, та і в цілому мені здалось, що всіх навколо більше переймаються своїми ролями та новими можливостями які їм дала смерть Річарда. Наприклад, можна зустрічатись з його колишньою дівчиною та закрутити роман з кузиною. В мене не викликала жодного жалю його смерть, але я очікувала, що вона буде більше в стилі "Цезара". Тобто кривавою і з відчуттям справжньої зради.
Кінцівку я вважаю відкритою, бо незважаючи на те, що ми ніби і отримали справжнє зізнання, але все ще залишаються фактори які так і не були пояснені. Також я зрозуміла, що для того щоб глибше поринути в атмосферу цієї історії потрібно перечитати класичні твори Шекспіра. Тобі б можливо, мене ця історія більше зачепила.
Автор нас знайомить зі студентами акторами класичного театру, які не просто вивчають тексти Шекспіра, а живуть ними. Вони спілкуються тими фразами, шукають аналогії зі своїм життям та, як на мене, занадто сильно вживаються в роль. В якісь моменти здається, що вони і не бувають ніколи самими собою, а давно вже повністю злилися з тим амплуа яке їм дали викладачі.
З самого початку автор використовує літературний прийом, коли мі вже знаємо найголовнішу проблему твору - а саме смерть одного з персонажів, але разом зі спогадами головного героя читачі поринають в історію з самого початку. Вони знайомляться зі студентами четвертого курсу, з їхніми проблемами та бажаннями. Це відбувається досить повільно і від початку самими захопливими стають відносини головного персонажу з деякими з однокурсників. Постійно постає запитання, розуміє він сам, що саме відчуває чи продовжує грати притаманну йому роль найкращого друга?
Саме вбивство не має якихось жахливих подробиць, та і в цілому мені здалось, що всіх навколо більше переймаються своїми ролями та новими можливостями які їм дала смерть Річарда. Наприклад, можна зустрічатись з його колишньою дівчиною та закрутити роман з кузиною. В мене не викликала жодного жалю його смерть, але я очікувала, що вона буде більше в стилі "Цезара". Тобто кривавою і з відчуттям справжньої зради.
Кінцівку я вважаю відкритою, бо незважаючи на те, що ми ніби і отримали справжнє зізнання, але все ще залишаються фактори які так і не були пояснені. Також я зрозуміла, що для того щоб глибше поринути в атмосферу цієї історії потрібно перечитати класичні твори Шекспіра. Тобі б можливо, мене ця історія більше зачепила.