Нічні патрулі

«Нічні патрулі» Лейли Моттлі я взяла до рук абсолютно спонтанно. Побачила, що книжка дає мені одну з ачивок на Goodreads, плюс вона невеликого об’єму, і подумала: о, зараз швиденько прочитаю за вечір-два і піду далі 😊

Ага. Звісно.
Бо не так сталося, як гадалося.

Я, до речі, навіть не читала анотацію перед початком, і от у випадку з цією книжкою це була моя велика помилка. Тому що попри невеликий обсяг, «Нічні патрулі» — це взагалі не легке і не швидке читання.

Історія досить важка морально. Місцями дискомфортна, неприємна і така, яку читаєш без особливого задоволення.

У центрі сюжету дівчина, яка через життєві обставини змушена піти на панель, а потім мимоволі опиняється втягнута у складну кримінальну історію, де замішана поліція.

І от мені було дуже шкода головну героїню.

Тому що авторка спочатку досить детально показує її життя: в яких умовах вона живе, як ледве зводить кінці з кінцями, як у неї практично немає на кого спертися, що відбувається в її сім’ї і взагалі що привело її до такого життя.

І ти поступово розумієш, що це не історія про «сама винна, сама зробила вибір». Там набагато більше всього — бідність, відсутність підтримки, складні обставини, люди навколо, які не допомагають, і ситуації, з яких дуже важко вибратися.

А потім усе це ще й виливається в ту історію, яка відбувається далі.
І це було для мене найбільш неприємним.

Особливо якщо врахувати, що події в книжці частково засновані на реальності. Післямова авторки взагалі змусила мене ще трохи посидіти й подумати після того, як я закрила книжку.

Авторка розповідає, що ще в дитинстві стала свідком схожої ситуації з іншою дівчиною і так і не дізналася, чим усе для неї закінчилося.

І от після цього мені стало ще важче сприймати історію, бо ти розумієш, що подібне — це не якась вигадана страшилка заради сюжету. Таке реально відбувається.

Фінал, якщо чесно, мене теж не дуже порадував.

Хоча я розумію, чому він саме такий. Мені здається, авторка навмисно не стала робити тут якусь казкову кінцівку, де після всього пережитого героїня нарешті отримує своє щасливе життя.

Бо в реальності, на жаль, далеко не всі подібні історії закінчуються добре.

Ще один великий мінус конкретно для мене — стиль.

Мені ця книжка дуже важко читалася навіть окремо від самого сюжету. Тобто справа була не тільки в тому, що тема важка. Сам текст мені просто не йшов.
Я іноді перечитувала абзаци по кілька разів, бо буквально не розуміла, що я щойно прочитала. Не знаю, чи це особливість стилю самої Лейли Моттлі, чи, можливо, мені просто не дуже зайшов переклад, але читалося складно.

Тому в якийсь момент я просто почала читати її нахрапом. Ставила собі за мету хоча б сто сторінок за день, бо прекрасно розуміла: якщо я зараз її відкладу, то повернуся до неї невідомо коли…

Тому якщо ви теж побачите невеликий обсяг і подумаєте: «О, клас, швиденько проковтну» — не факт 😅

Загалом я не шкодую, що прочитала «Нічні патрулі». Але це точно не та книжка, яку мені хочеться колись перечитати.

Власне, я її вже й позбулася — на полиці вона в мене не залишилася. Через це і фото ШІшне, не бийте за це 😳

Можливо, просто я не була морально готова до такого читання. Не можу сказати, що книжка прям якось сильно вдарила по психіці чи залишила після себе якийсь жахливий стан, але читати її було важко саме морально.

Тут багато дуже неприємних і складних тем, а ще важче від того, що ти весь час розумієш, наскільки несправедливо все те, що відбувається з головною героїнею.

Тому 8/10.

Вважаю, що це хороша оцінка для цієї книжки. Вона точно не стала моєю улюбленою і я не побіжу радити її всім підряд, але водночас це важлива історія, яку, на мою думку, варто прочитати, якщо ви готові до такого морально непростого читання.