І я обрала цю книгу, що вже давно в моїй колекції. Вайби — те, що треба. Я ридала до 3 ночі, не в змозі перестати читати, не дізнавшись розв'язки.
Історія про Ітаку та її прокляття. 12 обраних Посейдоном дів щорічно вішають на день рівнодення, щоб не прогнівати бога. Лето — одна з повішених. Однак замість Харона та річки Стікс її зустріли Меланто та острів Пандоу. І тепер у неї є луски й місія...
Це дуже чуттєва книга. Тут є таємниці, біль, кохання і ДРАМА. Мені відгукнутися вагання героїв, їхні тягарі на серці, мрії, сподівання.
А ще хоча книга вайбує мені феміністичністю, бо тут говорять про знецінення жінки. Про байдужість до їхньої долі, використання... але принц не змальовується жахливим, як підкреслення домінанти маскуліності, для підкреслення цього. Він просто людина, що може боятися, плакати, кохати.
І я неможливо кайфонула від цього. Я, певно, просто перенаситилася альфа мачо й читати про інші типи характерів й бачити інші історії невимовно цікаві.
Мені дуже сподобалося і я дуже рекомендую. Але тут є тригерні теми: зґвалтування, насилля. І останні 20% книги вам, можливо, як і мені захочеться обіймів, бо всередині все болітиме.
В цій книзі була дуже цікава любовна лінія , я б навіть сказала трикутник любовний . Не знаю чи можливо кохати одночасно двох людей , але таке було відчуття , наче з Лето це і відбулось . Мені подобались її сцени з Меланто і так само з Маттіасом, дуже ніжні почуття між ними виникли .
Мені навіть більше було цікаво читати про їх стосунки , ніж про вирішення прокляття . Бо от сам сюжет поло прокляття був якийсь затягнутий , не було особливо пригод , небезпек , все якось мені було спокійно і рівно . Це точно не моя книга і історія , але і не можу сказати , що мені взагалі не сподобалось . Якщо вам подобаються міфи , то прочитати варто