За довгі роки Джун закрилася в своїй бульбашці.
Вона живе в будинку, який не видозмінювався з моменту смерті мами. Працює в бібліотеці, яка розпадається на очах.
Має кота, який її ненавидить, та кожного дня занурюється в улюблені книги, які їй нагадують про маму.
Одного дня Чалкот сколихує сумна звістка - їхню бібліотеку хочуть закрити, бо раді містечка не вистачає фінансування.
Але мешканці Чалкота не збираються стояти осторонь, а візьмуться за врятування бібліотеки, адже це те місце, де кожен відчуває себе захищеним, почутим, вдома.
Джун же не може активно взяти участь в боротьбі через страх втратити роботу, та і через свої психологічні зажими, які не дозволяють їй говорити на публіці, і бути в центрі уваги.
І саме ось ця подія - боротьба за бібліотеку, відкриває в Джун ті потаємні бажання і мрії, які вона так далеко ховала в глибині душі.
Вона відкриває нову себе, яка так довго спала.
Мені історія сподобалася, я б залюбки подивилася екранізацію. Я дуже люблю дивитися такі фільми.
Тоді мало було книжок з гарними, яскравими обкладинками і назвами. Переважно все одноманітне і темне, але все одно ходити в бібліотеку мені подобалось. Зараз я не ходжу в бібліотеки, бо маю можливість купляти ті книжки, які подобаються і потрохи збираю свою.
Щодо книжки, то не скажу, що вона мене дуже зачепила. Це проста історія з хорошим кінцем. Але мені бракувало якогось руху і більше емоцій. Мені б дуже хотілося вірити, що така історія могла б і трапитися в українських селах. Але наврядче є така ймовірність.
Джун - працює бібліотечною помічницею в англійському селі Чалкот. І все було би добре, якби одного дня не повідомили, що бібліотеку планують закрити, через неможливість фінансування.
Добре, коли поруч є люди, об'єднані спільними інтересами. В даному випадку спільний інтерес - це не допустити закриття бібліотеки. Тому що для кожного з цих людей це не просто приміщення, де можна взяти книжку. Це щось більше: місце, де можна зосередитись на навчанні; місце, де можна зустріти друзів; місце, де можна дізнатись останні новини; місце, де можна збагатитись знаннями і поділитися ними з іншими; місце, в яке можна прийти, як до себе додому.
Ця неймовірна групка людей придумує план порятунку і поступово втілює його в життя. Спочатку Джун тримається осторонь від усього цього, але згодом набирається сміливості і теж виступає за порятунку улюбленого місця. Ця ситуація змушує її подивитися на себе іншими очима і зрозуміти, що настав час для змін.
Можливо, я читала цю книгу в той період, коли мені складно співпереживати героям книги, а можливо просто книга достатньо посередня.
Також не сподобався момент, коли майже на початку книги головна героїня хоче читати “Війну і мир”, тому що це була улюблена книга її мами. І навіть ця сцена не дуже рятувала ситуацію:
“Джун налила чаю у два щербаті горнятка і прийшла з ними до канапи, де Лінда, розлігшись, гортала «Війну і мир».
- Господи, дорога, навіщо ти так себе мучиш? — запитала вона, з огидою кидаючи книгу на підлогу.
- Це одна з улюблених книжок моєї мами.
- У неї завжди був жахливий смак на книжки.”
В книзі були цікаві персонажі: жінка старшого віку, яка критикує всі книги, які бере в бібліотеці; інша жінка літнього віку, яка в юності приймала участь в протестах і демонстраціях і тепер вчить молодь, як треба протестувати; хлопчик, який вчиться в початковій школі і який дуже розумний на свій вік.
Тут і про те, наскільки бібліотеки важливі, адже це не тільки місце, де можно брати книжки, в цих місцях діти із складних родин можуть посидіти спокійно і повчити уроки, в них люди старшого віку можуть соціалізуватися і взагалі бібліотека, це те місце, де кожен має можливість посидіти в теплі, тиші і спокої: “Де б я не опинявся, які труднощі б мене не спіткали, завжди була бібліотека. Безпечне, тепле і сухе місце, де ніхто мене не оцінював”.
Так, книжка про важливі теми, напевно для Британії ця проблема з закриттям біблітек важлива, але чомусь мене вся ця ситуація не дуже чіпляла.
"Остання бібліотека" - це історія про боротьбу за збереження книг і важливість спільної роботи і взаємодопомоги.
Головна героїня разом із читачами бореться проти закриття невеличкої бібліотеки в Чалкоті. Джун, показує, як книги можуть впливати на життя людей, і як вони об'єднують представників різних вікових та соціальних груп, і навіть тих, які ніколи не читали книги. Саме в бібліотеці ми можемо відчути особливу атмосферу, запах книги, отримати бажаний спокій.
Книга легка, позитивна. У мене викликала море емоцій: був і сміх, і розпач, і замисленість, і сльози.
"Остання бібліотека" залишає слід у серці і дає можливість задуматися над цінностями життя, доки не пізно.
Моя оцінка 10/10. Раджу до прочитання.
В основі цієї книги йдеться про маленьке містечко, спільнота якого намагається врятувати свою єдину улюблену бібліотеку. Цю історію розповідає нам Джун, яка працює в бібліотеці, і вона намагається знайти себе, а також намагається допомогти врятувати бібліотеку, коли їй загрожує закриття. Тож Джун разом із групою друзів протестує проти закриття, навіть ризикуючи втратити роботу. Той факт, що бібліотеки — це набагато більше, ніж просто місце для позичання чи читання книг, а життєво важлива частина спільноти — це меседж, який пронизує цей роман. По ходу історії ми бачимо, як Джун долає свою сором'язливість і стає більш впевненою версією себе та бере контроль над своїм життям.
Історія зворушлива й мила, десь жартівлива, десь має глибину, чуттєвість і навіть трохи романтики. Це розважальний роман, який дарує гарний настрій і має багато тепла та бадьорості.
Джун спустошена, коли дізнається, що міська рада планує закрити бібліотеку, де вона працює, через скорочення бюджету. Дізнавшись про ці плани, постійні відвідувачі бібліотеки об’єднуються, влаштовують благодійні акції, літературні вечори, пишуть петиції та організовують публічні заходи, щоб привернути увагу громадськості та політиків до необхідності збереження бібліотеки. Навіть переходять до більш радикальних заходів. Хоча Джун не приєднується до них через страх втратити роботу, вона все ж таки знаходить спосіб допомогти таємно. Під таємним ім’ям «Матильда» (як головна героїня роману Роальда Дала) вона інформує і допомагає протестувальникам.
Що мені подобається в цій історії, так це харизматичні другорядні персонажі: шикарний Стенлі Фелпс, друг дитинства Алекс та інші мешканці міста. Особливо варто відзначити різку і гучну місіс Б, яка критикує все, що читає.
От не хочеться бути схожою на пані Б і сварити книжку, але мушу визнати, що для мене вона здалась якоюсь невиразною. Лишається враження, що ця історія вже чута безліч разів. Вона йде передбачуваним шляхом і завершується до смішного передбачуваним фіналом. Романтична лінія між Джун та Алексом також виглядає дещо нереалістичною: я не відчула між ними ніякої іскри.
Не дивлячись на все це, я не хочу суворо критикувати книгу, адже вона може знайти свого читача і приносити радість іншим. "Остання бібліотека" — це мила і легка історія про любов до книг та спільноту, яка готова боротися за те, що їм важливо.
Ця книга змусила мене плакати ДВІЧІ, а я вже не памʼятаю, коли востаннє плакала над книгою.
Дуже добра історія, яка змусить замислитися багато про що. Написана з долею гумору, що робить читання дуже легким і захоплюючим. Всі персонажі виявилися живими і приємними, коли авторка їх повністю розкрила, за ними було цікаво спостерігати і не вболівати за них було просто неможливо. Особливо, головна героїня, за яку я переживала вже як за близьку людину, у якій іноді вловлювала поведінку, притаманну і мені.
Книга про добро і зло, про втрату і набуття, про те, наскільки звичайна бібліотека може бути важливою для такої кількості людей різного віку та різних поглядів, про силу обʼєднання.
Дуже милий і доволі неочікуваний (можливо, навіть нереалістичний) кінець, але мені такий довподоби. Світло завжди має перемагати темряву і, згадуючи слова чудової і проривної пані Б — «ніколи не бійтеся, борючись за те, що правильне».
Моя оцінка 4,5/5, раджу цю книгу всім любителям книг, бібліотек і просто любителям теплих історій.
Травмована смертю матері, Джун закрилась в собі, і стала припадати пилюкою, як мають припадати пилюкою всі книжки велікой руск*й літєратури (вибачте, що згадую, але воно буде в книзі, тому я вас готую, якщо рапотм не читали). Вона соромʼязлива, недосвідчена і починає відчувати, що життя наче проходить повз неї. Але, попри відому приказку, час не завжди лікує. І навіть через роки, люди несуть в собі смуток і меланхолію за людьми, і тим, ким ми самі були поряд з ними.
Це невеличка книга, інколи вона усміхала, інколи я спотикалась об невпевненість героїні, і хотілось потрусити і накричати на неї крізь сторінки. Але в той же час, ти читаєш про зворотню сторону цієї медалі - це глибока доброта і прийняття людей. Коли ти поряд з такими людьми, як Джун - є відчуття, що тебе зрозуміють, підтримають, не засудять. Ти читаєш про її маленькі кроки до зцілення, і частково проходиш цей шлях з нею.
У мене є питання до кінцівки, а проте, якщо до книги немає питань, чи вартує вона читання?
Є книги, які залишають глибокі сліди, і навіть рани, як "Шлях ріки" чи "Чотири скарби неба". Я безумовно віддана таким книжкам, бо моє і все. Але і не можу уявити собі любові до читання без таких книжок, як ця. Тому не проходьте повз, загляньте у бібліотеку неподалік і, можливо, саме там, з цією книгою в руках, ви віднайдете мить затишку, який всім нам зараз так потрібен.
А тема бібліотек - то взагалі любов. Я ходжу до них давно і всіх оточуючих заохочую так само робити.
Сама історія чесно кажучи не якась унікальна... Уже щось подібне я вже читала...
Любовна лінія передбачувана...Проте бібліотечна і книжкова тема мені близька, тому прочитала із задоволенням за два дні.
Мені було цікаво скільки книг буде згадано, тому я кожну відмічала стікерами. І я була вражена, бо згадок було понад 37 (особливо спочатку). Деякі я навіть читала, а про деякі тільки чула...
Не було якоїсь несподіваної розв'язки. У принципі я не очікувала чогось надзвичайного. Проте книга затишна і добра.
І я впевнена, що після прочитання цієї історії вам точно захочеться якимось чином підтримати бібліотеки. Ми повинні пам'ятати, що без читачів їх можуть закрити.
Багато хто думає, що фонд застарілий - тому нічого туди йти. Але повірте це не так. У Полтаві, наприклад, є мінімум три бібліотеки, де є сучасні книги. І в багатьох на постійній основі відбуваються різноманітні заходи для дітей і дорослих. Сходіть і обов'язково візьміть якусь книжку з собою, щоб подарувати.