Осина фабрика

Минулого року я вже бралася за «Осину фабрику», але тоді книжка відправилася в анхол, бо читання давалося мені ну дуже важко. І ось цього року я вирішила повернутися до неї, перечитати й нарешті дізнатися, чим усе закінчиться. Алилуя, я це зробила, і тепер можу спокійно закрити цей гештальт.

Насамперед хочу відзначити стиль автора. Попри те, що книжка досить невелика за обсягом, написана вона надзвичайно щільно й важко. Ти буквально занурюєшся у спогади, думки та переживання головного героя, але сказати, що це приємне занурення, я не можу. Герої тут не стільки викликають співчуття, скільки огиду, нерозуміння й постійне запитання: що, в біса, відбувається і як узагалі можна так жити?

Це максимально дискомфортна історія, яка не намагається бути зручною для читача. Вона дивна, гидотна, місцями відверто огидна, а різноманітні неприємні подробиці й загальна атмосфера додають їй того самого блювотно-нудотного вайбу. Іноді під час читання мені хотілося просто відкласти книжку й більше до неї не повертатися. Власне, минулого року я так і зробила 😂

Але цього разу мені все ж було цікаво дійти до фіналу. І тут є цікавий момент: я знала, чим усе закінчиться, ще з минулого року, коли пішла спойлерити собі фінал, бо хотіла знати, до чого веде ця історія. Тож сюрпризом для мене кінцівка не стала. Проте це зовсім не завадило мені читати далі, адже мені було цікаво зрозуміти, як саме автор приведе нас до такого завершення і як усі події складуться в цілісну картину.

Тобто в моєму випадку спойлери взагалі не зіпсували враження від твору. Навпаки, навіть знаючи фінал, я хотіла побачити, як усе до нього дійде.

Чи шкодую я, що не дочитала цю книжку минулого року? Та ні. Чи шкодувала б, якби так і залишила її в анхолі? Якщо чесно, теж навряд чи. Але «Осина фабрика» — досить відомий і обговорюваний твір, тож мені все-таки хотілося самій скласти про нього повноцінне враження, а не просто знати, чим усе закінчується.

У результаті я не можу сказати, що це було якесь неймовірне читацьке відкриття або що книжка мене вразила настільки, що я ще довго про неї думатиму. Вона по-своєму цікава, безперечно, і я розумію, чому ця історія привертає увагу. Але водночас читання було для мене важким, неприємним і далеко не завжди захопливим.

Тож 6/10 — це максимум, який я готова поставити «Осиній фабриці». Я рада, що нарешті її дочитала, але не впевнена, що колись за власним бажанням захочу повернутися до цієї історії. Деякі гештальти краще закривати раз і назавжди.

#відгук

Говоритиму без спойлерів.

Хоч і в деяких моментах вона і бридка, а погляди деяких героїв збочені або сексистські, мушу сказати що сюжет мені сподобався.А розв’язка взагалі - підірвала мою голову.Люди, які її читатимуть, мушу вас попередити, щоб ви підготувались до неї,адже тут є достатньо бридких моментів.

Якщо Кінг створив персонажа, що змусив мене здригнутися, то Бенкс підняв планку до неможливого. Френкі — новий чемпіон у змаганні на найогиднішого головного героя.
Здавалося, що Містер Мерседес був неперевершеним у своїй мерзотності, але Френкі перейшов всі межі. Вже з перших сторінок він зізнається, що став серійним убивцею ще до свого десятиріччя, коли холоднокровно позбавив життя рідного брата і двоюрідних брата та сестру. І не через якусь значущу причину, а просто через дитячу образу, нудьгу або бажання усунути тих, хто заважав. Але тепер, за його словами, все інакше: він "удосконалився" і тепер вбиває лише тварин на своєму віддаленому острові на східному узбережжі Шотландії. Його хобі включає створення тотемів із залишків тіл, будівництво дамб, щоб потім руйнувати їх і викликати повінь, і спалення мертвих ос на вівтарях, збудованих із черепів мертвих собак.

Чому ж тоді в психіатричній лікарні опинився його брат, а не Френкі, який не лише вбиває, а й розважається, катуючи живих істот? Саме бажання розібратися, чому він так діяв, змушує продовжувати читати, незважаючи на жахливі (і це не перебільшення) подробиці.

Але ця книга має в собі щось магнетичне. Вона бездушна, іронічна й немилосердна у своїй відвертості. Той факт, що я продовжувала читати, попри огиду, говорить про талант Бенкса, який вміло вплітає у цю жорстоку історію декілька таємниць, змушуючи нас відчути співчуття до цього безжалісного маленького психопата (ні).

Не можу порадити цю книгу для легкого читання, але це одна з тих, які закарбовуються в пам'яті назавжди.