Пам'ять - це ти

Незвичайна подорож Іспанією очима п’ятнадцятирічного хлопчика

Знати історію — не те саме, що пережити її

Мене звати Гомер, і я втратив рідних на війні. У пʼятнадцять років пішки перейшов через Піренеї, повертаючись із екзилу. Я ріс сиротою на вулицях Барселони і дивився в очі смерті у тюрмі на «Урутват». Пив із Гемінґвеєм, вітався з Гітлером і кохався у машині Франко. Мені стріляли у спину і в серце. Я змусив замовкнути «Млин» і мене поцілувала Белья Доріта. Я тримав у руках ніж Сидячого Бика. Був там, де помирає вітер, і спав поміж втрачених скарбів. Мене розстрілювали. Я надихав одних геніїв і знайомився з іншими. Пив, доки не падав, сміявся до сліз, мріяв, крав і вбивав. І закохувався. Тричі. У ту саму жінку. Це моя історія. Це моя одіссея.

П'ятнадцятирічний підліток Гомер — єдиний син заможної родини з Барселони. Він залишився сам під час хаосу громадянської війни в Іспанії.  Безтурботність його життя різко змінилася боротьбою за виживання і за те, щоб попри всі труднощі, залишитися собою. Докладаючи неймовірних зусиль, щоб розшукати батька, він подорожує країною і постійно думає про Хлою — доньку фермера, яка врятувала його. Хоча їхні життя і цілковито  різні, та доля ще неодноразово даруватиме їм зустрічі.

Гомер зустріне кохання всього життя, пізнає ціну справжньої дружби, зробить чимало геройських і нерозважливих вчинків, а шлях йому вказуватимуть ті, кого він зустрічає, — прості подорожні й навіть загадкові примари американських індіанців, які намагаються повернути викрадені реліквії. 

Неочікувані зустрічі з Гемінґвеєм і Гітлером, поцілунки з Дорітою, любов і ненависть, радощі й біль, і головне — прагнення вижити і досягнути омріяних вершин — чи може все це бути життям однієї людини? 

Чому варто прочитати книжку «Пам'ять — це ти»?

• Захопливий історичний роман, який зачаровує своєю відвертістю, ніжністю і емоційністю.
• Драматична історія п’ятнадцятирічного підлітка, який випив з Гемінґвеєм, поцілував танцівницю кабаре, красуню Доріту, і привітався з Гітлером.
• Зворушливий, сповнений літературних алюзій роман, що переконує нас пізнавати світ через книги.

Про автора:

Альберт Бертран Бас — іспанський письменник. Закінчив факультет журналістики і вивчав кінорежисуру в Нью-Йорку. Кілька років працював у сфері комунікацій, а також як креативний сценарист для різних рекламних агенцій. «Пам'ять — це ти» — його перший роман.

Цитати:

За ці тижні я з’ясував одне: найзапекліші війни точаться в нас усередині. Шанці, які вгрузають у наші душі, годяться тільки для того, щоб ховатися від себе. Людини, якою ми колись були й більше ніколи не будемо.

Війна... Спочатку люди запевняли, що це на два тижні, не більше, але минуло понад півтора року й нічого не вказувало на те, що вона кудись зникне. Таких людей моя мати називала «сантехніками»: «Самі кажуть “два тижні”, а ти кілька місяців по тому сидиш по шию у воді».

Черевики не так уже й відрізняються від людини. Є брудні, а є чисті. Є такі, що пройшли тисячу миль, а є інші, які щойно відкрили для себе світ. Незручні, які тиснуть і ранять, і м’які, пошиті за мірками. Деякі створено для дому, інші люблять гори; деякі не зупиняються, навіть коли розпадаються на шмаття, а інші вдають із себе щось більше, ніж вони є насправді; є підприємці, є мандрівники... Безліч видів, кожен із яких може багато розповісти про людину, що їх узула…

Виявилося, бути щасливим не так складно. Потрібно тільки заплющити очі на певні реалії й вибудувати власну дійсність.

Хто знатиме, ким я був і що робив? Ми живемо після смерті тільки у спогадах людей, які про нас не забувають. Можемо вічно жити в історіях. А що, як їх нема кому розповісти? І слухати теж нема кому?