Відгуки і рецензії читачів
26.03.2025
Офелія на початку цієї частини нагадує Іллю Муромця який тридцять років лежав на печі... аж поки на її горизонті не замаячив нечіткий образ Торна. І як тільки це сталося, дівчина майже не вагаючись та незважаючи на свою родину летить на зустріч пригодам.
Більшу частину книжки нам розповідають про новий ковчег та його особливості, читачі знайомляться з новими персонажами та їх загадками. Мені в цій серії взагалі дуже подобаються другорядні персонажі, бо вони здаються більш вмотивованими та гармонійними за основних. Тому досить шкода, що часто цих персонажів зливають заради того, щоб Офелія дізналась якусь чергову таємницю. Не можу сказати, що головна героїня мені не подобається, в цій частині вона ще більше над собою працює, намагаючись спочатку потрапити, а потім і досягти якихось результатів в академії Вавилона. Але нагадує самурая в якого немає цілі а є тільки шлях. І це одразу змінюється як тільки з'являється якась згадка про Торна. Ось з ним Офелія відчувається більш живою та якоюсь справжньою.
В цілому в цій частині дуже багато інформації яку не завжди можна охопити та зв'язати, є багато частинок пазлу які ще не склалися, але сподіваюсь, що в майбутній книжці ми отримаємо відповіді на всі запитання. Деякі описи ковчегу досить важко уявити, не вистачає візуалізації. Але потім десь під кінець головна героїня потрапляє в карцер з купою дзеркал і це прямо затягує як і мільйон відображень самої себе. Такі розділи захоплюють та вже не відпускають поки не залишиться жодної сторінки.
Більшу частину книжки нам розповідають про новий ковчег та його особливості, читачі знайомляться з новими персонажами та їх загадками. Мені в цій серії взагалі дуже подобаються другорядні персонажі, бо вони здаються більш вмотивованими та гармонійними за основних. Тому досить шкода, що часто цих персонажів зливають заради того, щоб Офелія дізналась якусь чергову таємницю. Не можу сказати, що головна героїня мені не подобається, в цій частині вона ще більше над собою працює, намагаючись спочатку потрапити, а потім і досягти якихось результатів в академії Вавилона. Але нагадує самурая в якого немає цілі а є тільки шлях. І це одразу змінюється як тільки з'являється якась згадка про Торна. Ось з ним Офелія відчувається більш живою та якоюсь справжньою.
В цілому в цій частині дуже багато інформації яку не завжди можна охопити та зв'язати, є багато частинок пазлу які ще не склалися, але сподіваюсь, що в майбутній книжці ми отримаємо відповіді на всі запитання. Деякі описи ковчегу досить важко уявити, не вистачає візуалізації. Але потім десь під кінець головна героїня потрапляє в карцер з купою дзеркал і це прямо затягує як і мільйон відображень самої себе. Такі розділи захоплюють та вже не відпускають поки не залишиться жодної сторінки.