Відгуки і рецензії читачів
11.12.2024
Моя найкраща книга року і водночас найболючіша. Почуваюся вижатим, висушеним і розтертим у порошок лимоном.
Це британський роман. З їхніми класами, приватними школами, таємними товариствами. "Англія - це магія". Англія - це центр тяжіння, це дитинство, це дім і люди, яких ти маєш захищати від загарбників. Айнштайн довів, що надто сильна гравітація породжує чорні діри, в центрі яких всі відомі нам закони не діють. Люди можуть робити таку штуку (в Європі в 21 ст вже тричі робили). Такою дірою є війна, завжди була. На нулі обнуляється майже все у що людина вірила, всі закони перестають існувати, слова і тіла втрачають свої сенси і стають привидами вдень та жахіттями вночі.
Війна є персонажем у цьому романі. Білою пірʼїною ангела Смерті, списком загиблих учнів у шкільній газеті, шрамами на тілі та десь набагато глибше. Читати "Памʼяті ..." важко, адже більше ніж через століння, ми все ще можемо побачити війну за вікном.
На щастя, також це історія про кохання: юне, найчистіше, таємне, важке, незаконне. Це про два океани любові, які торкаються одне одного, відчувають, але понад усе бояться злитися. Один з них полумʼяний та поетичний, його точно не назвеш Тихим, хіба що жартома. Інший - більший, візуально вкритий льодяною кіркою. Йому б пасувала назва Північно-Льодовитий, яка була б міражом справжнього тепла, яке він ховає від світу і від себе. Обидва такі різні, але один без одного не існують.
З рукою на серці, скажу, що це історія про біблійну любов, ту, що з послання до Коринтян: яка терпить, вірить, сподівається, завжди стійка... Це те, що я побачив між Сідні та Генрі. Ця бентежна любов подружила їх школі, подорожувала між ними у листах на війну, допомагала копати тунель із полону, коли тіло було хворе, і кидала з відчаю у вогонь на полі бою. Ця любов була останньою електричною іскрою, яка відроджувала крок за кроком гангренозні та спалені війною їхні душі.
Окрім любові та війни, там ще дуже багато всього. Ніби кусок життя відрізали і запхали в книжку. Історія тривалістю майже 5 років із 1918 року по 1919 на папері пролинула дуже швидко, хоча читалася важко. Я боявся цю книжку як гранати, яка розриває на шматки, але не шкодую жодної хвилини проведеної з нею!
Це британський роман. З їхніми класами, приватними школами, таємними товариствами. "Англія - це магія". Англія - це центр тяжіння, це дитинство, це дім і люди, яких ти маєш захищати від загарбників. Айнштайн довів, що надто сильна гравітація породжує чорні діри, в центрі яких всі відомі нам закони не діють. Люди можуть робити таку штуку (в Європі в 21 ст вже тричі робили). Такою дірою є війна, завжди була. На нулі обнуляється майже все у що людина вірила, всі закони перестають існувати, слова і тіла втрачають свої сенси і стають привидами вдень та жахіттями вночі.
Війна є персонажем у цьому романі. Білою пірʼїною ангела Смерті, списком загиблих учнів у шкільній газеті, шрамами на тілі та десь набагато глибше. Читати "Памʼяті ..." важко, адже більше ніж через століння, ми все ще можемо побачити війну за вікном.
На щастя, також це історія про кохання: юне, найчистіше, таємне, важке, незаконне. Це про два океани любові, які торкаються одне одного, відчувають, але понад усе бояться злитися. Один з них полумʼяний та поетичний, його точно не назвеш Тихим, хіба що жартома. Інший - більший, візуально вкритий льодяною кіркою. Йому б пасувала назва Північно-Льодовитий, яка була б міражом справжнього тепла, яке він ховає від світу і від себе. Обидва такі різні, але один без одного не існують.
З рукою на серці, скажу, що це історія про біблійну любов, ту, що з послання до Коринтян: яка терпить, вірить, сподівається, завжди стійка... Це те, що я побачив між Сідні та Генрі. Ця бентежна любов подружила їх школі, подорожувала між ними у листах на війну, допомагала копати тунель із полону, коли тіло було хворе, і кидала з відчаю у вогонь на полі бою. Ця любов була останньою електричною іскрою, яка відроджувала крок за кроком гангренозні та спалені війною їхні душі.
Окрім любові та війни, там ще дуже багато всього. Ніби кусок життя відрізали і запхали в книжку. Історія тривалістю майже 5 років із 1918 року по 1919 на папері пролинула дуже швидко, хоча читалася важко. Я боявся цю книжку як гранати, яка розриває на шматки, але не шкодую жодної хвилини проведеної з нею!
11.10.2024
Життя не можна вмістити в газетну колонку, а смерть можна...
"Ім'я дивилося на нього дрібним чорним шрифтом. То було лиш чорнило, та все ж то була найжорстокіша річ із коли-небуть бачених Ґонтом"
Дивно, як мало важить людина для епохи і як багато важить людина для людини.
Роман Еліс Вінн - це найкраще з усього, що я читала останнім часом. Це історія про любов, пристрасть, відданість, дружбу, самотність, війну і смерть (не сприймати як градацію сюжету). І про те, що війна не знає ні привілеїв ні заборон.
Як лейтмотив авторка обрала поетичну збірку Альфреда Теннісона - елегію до його покійного друга. Та що ті мертві поети знають про життя? (перефразовую одного з героїв).
Дія починається в переддень Першої світової в одній із англійських закритих шкіл для хлопчиків із привілейованих сімей.
Школа мала зробити із учнів справжніх чоловіків, джентльменів, виховати суспільну еліту. А "що робили хлопці у темряві, прийнятно лише в темряві. Це було мовчазним, невидимим і, головне, тимчасовим" (ох, цей британський снобізм!).
Ґонт і Елвуд були друзями з тринадцяти років. Як і всі хлопці, вони влазили в бійки, напивалися, курили в церковній каплиці, порушували всі правила, крім одного: вони майже ніколи не торкалися одне одного (навіть у темряві).
Та війна загострює всі кути - стосунки між хлопцями почали виходити з-під контролю. Щоб утекти від почуттів і довести свою мужність і відданість імперії, Ґонт стає добровольцем і йде на війну, яку він вважає злочинною.
Але місяці щемливого листування лиш довели очевидний факт: Ґонт закоханий у свого друга Елвуда. І його почуття взаємні.
Усі три частини роману відрізняються за тональністю, що чудово відтворює динаміку сюжету й розвиток геоїв: перша частина - чуттєва й емоційна, друга - трагічна й моторошна, третя - сповнена страху й смиренної жертовності.
Якщо роман можна назвати воєнним, то із префіксом анти-. Бо імперія, здатна пожертвувати цілим поколінням, не має права на існувння. Авторка підкреслила свою позицію дуже чітко.
Перша світова не дала людству нічого, крім сотень тисяч In Memoraim, написаних не чорнилом, а кров'ю.
Зрештою, держава, за яку йшли на смерть, не прийняла головних героїв. Їх стосунки для імперії - злочинні, неприйнятні, заборонені. Вони паклюжать честь офіцерського мундира.
Та ні Ґонта, ні Елвуда вже не хвилювали ні людське око, ні примхи суспільства, ні абсурдні закони.
Вони більше не тікали від своїх почуттів.
Під час роботи над книгою, Еліс Вінн використовувала дані з архівних газет, листів, мемуарів й історичних довідок. Її герої - не вигадані. Їх прототипи так і лишилися назавжди 14-, 18-, 20-річними.
"Ім'я дивилося на нього дрібним чорним шрифтом. То було лиш чорнило, та все ж то була найжорстокіша річ із коли-небуть бачених Ґонтом"
Дивно, як мало важить людина для епохи і як багато важить людина для людини.
Роман Еліс Вінн - це найкраще з усього, що я читала останнім часом. Це історія про любов, пристрасть, відданість, дружбу, самотність, війну і смерть (не сприймати як градацію сюжету). І про те, що війна не знає ні привілеїв ні заборон.
Як лейтмотив авторка обрала поетичну збірку Альфреда Теннісона - елегію до його покійного друга. Та що ті мертві поети знають про життя? (перефразовую одного з героїв).
Дія починається в переддень Першої світової в одній із англійських закритих шкіл для хлопчиків із привілейованих сімей.
Школа мала зробити із учнів справжніх чоловіків, джентльменів, виховати суспільну еліту. А "що робили хлопці у темряві, прийнятно лише в темряві. Це було мовчазним, невидимим і, головне, тимчасовим" (ох, цей британський снобізм!).
Ґонт і Елвуд були друзями з тринадцяти років. Як і всі хлопці, вони влазили в бійки, напивалися, курили в церковній каплиці, порушували всі правила, крім одного: вони майже ніколи не торкалися одне одного (навіть у темряві).
Та війна загострює всі кути - стосунки між хлопцями почали виходити з-під контролю. Щоб утекти від почуттів і довести свою мужність і відданість імперії, Ґонт стає добровольцем і йде на війну, яку він вважає злочинною.
Але місяці щемливого листування лиш довели очевидний факт: Ґонт закоханий у свого друга Елвуда. І його почуття взаємні.
Усі три частини роману відрізняються за тональністю, що чудово відтворює динаміку сюжету й розвиток геоїв: перша частина - чуттєва й емоційна, друга - трагічна й моторошна, третя - сповнена страху й смиренної жертовності.
Якщо роман можна назвати воєнним, то із префіксом анти-. Бо імперія, здатна пожертвувати цілим поколінням, не має права на існувння. Авторка підкреслила свою позицію дуже чітко.
Перша світова не дала людству нічого, крім сотень тисяч In Memoraim, написаних не чорнилом, а кров'ю.
Зрештою, держава, за яку йшли на смерть, не прийняла головних героїв. Їх стосунки для імперії - злочинні, неприйнятні, заборонені. Вони паклюжать честь офіцерського мундира.
Та ні Ґонта, ні Елвуда вже не хвилювали ні людське око, ні примхи суспільства, ні абсурдні закони.
Вони більше не тікали від своїх почуттів.
Під час роботи над книгою, Еліс Вінн використовувала дані з архівних газет, листів, мемуарів й історичних довідок. Її герої - не вигадані. Їх прототипи так і лишилися назавжди 14-, 18-, 20-річними.