Відгуки і рецензії читачів
11.10.2024
Життя не можна вмістити в газетну колонку, а смерть можна...
"Ім'я дивилося на нього дрібним чорним шрифтом. То було лиш чорнило, та все ж то була найжорстокіша річ із коли-небуть бачених Ґонтом"
Дивно, як мало важить людина для епохи і як багато важить людина для людини.
Роман Еліс Вінн - це найкраще з усього, що я читала останнім часом. Це історія про любов, пристрасть, відданість, дружбу, самотність, війну і смерть (не сприймати як градацію сюжету). І про те, що війна не знає ні привілеїв ні заборон.
Як лейтмотив авторка обрала поетичну збірку Альфреда Теннісона - елегію до його покійного друга. Та що ті мертві поети знають про життя? (перефразовую одного з героїв).
Дія починається в переддень Першої світової в одній із англійських закритих шкіл для хлопчиків із привілейованих сімей.
Школа мала зробити із учнів справжніх чоловіків, джентльменів, виховати суспільну еліту. А "що робили хлопці у темряві, прийнятно лише в темряві. Це було мовчазним, невидимим і, головне, тимчасовим" (ох, цей британський снобізм!).
Ґонт і Елвуд були друзями з тринадцяти років. Як і всі хлопці, вони влазили в бійки, напивалися, курили в церковній каплиці, порушували всі правила, крім одного: вони майже ніколи не торкалися одне одного (навіть у темряві).
Та війна загострює всі кути - стосунки між хлопцями почали виходити з-під контролю. Щоб утекти від почуттів і довести свою мужність і відданість імперії, Ґонт стає добровольцем і йде на війну, яку він вважає злочинною.
Але місяці щемливого листування лиш довели очевидний факт: Ґонт закоханий у свого друга Елвуда. І його почуття взаємні.
Усі три частини роману відрізняються за тональністю, що чудово відтворює динаміку сюжету й розвиток геоїв: перша частина - чуттєва й емоційна, друга - трагічна й моторошна, третя - сповнена страху й смиренної жертовності.
Якщо роман можна назвати воєнним, то із префіксом анти-. Бо імперія, здатна пожертвувати цілим поколінням, не має права на існувння. Авторка підкреслила свою позицію дуже чітко.
Перша світова не дала людству нічого, крім сотень тисяч In Memoraim, написаних не чорнилом, а кров'ю.
Зрештою, держава, за яку йшли на смерть, не прийняла головних героїв. Їх стосунки для імперії - злочинні, неприйнятні, заборонені. Вони паклюжать честь офіцерського мундира.
Та ні Ґонта, ні Елвуда вже не хвилювали ні людське око, ні примхи суспільства, ні абсурдні закони.
Вони більше не тікали від своїх почуттів.
Під час роботи над книгою, Еліс Вінн використовувала дані з архівних газет, листів, мемуарів й історичних довідок. Її герої - не вигадані. Їх прототипи так і лишилися назавжди 14-, 18-, 20-річними.
"Ім'я дивилося на нього дрібним чорним шрифтом. То було лиш чорнило, та все ж то була найжорстокіша річ із коли-небуть бачених Ґонтом"
Дивно, як мало важить людина для епохи і як багато важить людина для людини.
Роман Еліс Вінн - це найкраще з усього, що я читала останнім часом. Це історія про любов, пристрасть, відданість, дружбу, самотність, війну і смерть (не сприймати як градацію сюжету). І про те, що війна не знає ні привілеїв ні заборон.
Як лейтмотив авторка обрала поетичну збірку Альфреда Теннісона - елегію до його покійного друга. Та що ті мертві поети знають про життя? (перефразовую одного з героїв).
Дія починається в переддень Першої світової в одній із англійських закритих шкіл для хлопчиків із привілейованих сімей.
Школа мала зробити із учнів справжніх чоловіків, джентльменів, виховати суспільну еліту. А "що робили хлопці у темряві, прийнятно лише в темряві. Це було мовчазним, невидимим і, головне, тимчасовим" (ох, цей британський снобізм!).
Ґонт і Елвуд були друзями з тринадцяти років. Як і всі хлопці, вони влазили в бійки, напивалися, курили в церковній каплиці, порушували всі правила, крім одного: вони майже ніколи не торкалися одне одного (навіть у темряві).
Та війна загострює всі кути - стосунки між хлопцями почали виходити з-під контролю. Щоб утекти від почуттів і довести свою мужність і відданість імперії, Ґонт стає добровольцем і йде на війну, яку він вважає злочинною.
Але місяці щемливого листування лиш довели очевидний факт: Ґонт закоханий у свого друга Елвуда. І його почуття взаємні.
Усі три частини роману відрізняються за тональністю, що чудово відтворює динаміку сюжету й розвиток геоїв: перша частина - чуттєва й емоційна, друга - трагічна й моторошна, третя - сповнена страху й смиренної жертовності.
Якщо роман можна назвати воєнним, то із префіксом анти-. Бо імперія, здатна пожертвувати цілим поколінням, не має права на існувння. Авторка підкреслила свою позицію дуже чітко.
Перша світова не дала людству нічого, крім сотень тисяч In Memoraim, написаних не чорнилом, а кров'ю.
Зрештою, держава, за яку йшли на смерть, не прийняла головних героїв. Їх стосунки для імперії - злочинні, неприйнятні, заборонені. Вони паклюжать честь офіцерського мундира.
Та ні Ґонта, ні Елвуда вже не хвилювали ні людське око, ні примхи суспільства, ні абсурдні закони.
Вони більше не тікали від своїх почуттів.
Під час роботи над книгою, Еліс Вінн використовувала дані з архівних газет, листів, мемуарів й історичних довідок. Її герої - не вигадані. Їх прототипи так і лишилися назавжди 14-, 18-, 20-річними.