Перші 100 сторінок дались мені важко, але далі сюжет почав розвиватися активніше і стало цікавіше.
Історія неспішна й добра. Події відбуваються в Парижі навесні. Чудові описи міста, його вулиць, ресторанів, базарів та крамниць. І все це на фоні навчання в кулінарній школі, з приготуваннями їжи та дегустаціями.
Кейт, Ґабі та власниця школи Сільві мають проблеми, які намагаються розв'язати в процесі навчання. Хтось з них втратив віру в кохання, хтось натхнення, а когось переслідують зловмисники ( буде навіть невелика детективна лінія).
Поступово кожна з жінок знайде свій шлях до душевного спокою та омріяного щастя. Тікаючи від своїх проблем в Париж, вони навіть не мріяли, що все так вийде.
Ну і звісно куди без кохання в місті всіх закоханих.
А наймилішою персонажкою книги є маленька собачка Ніна породи бішон-фрізе. Вона відіграє не останню роль в романтичних стосунках свого хазяїна.
Книга чудово підійде для затишного вечора. Читається швидко і залишає після себе гарні враження.
У мене й справді не було великих очікувань від цієї книги. Я читала багато схожих романтичних книг, щоб розуміти, про що буде йти мова. Але за це я їх і люблю!
Наприклад, у книзі «Паризька кулінарна школа» ми знайомимося з трьома чарівними жінками – Ґабі, Кейт та Сільві. Кожна з них має власну унікальну лінію, яка розвиватиметься протягом всієї історії. І якщо Ґабі та Кейт новенькі у Парижі, то Сільві – справжній знавець цього міста закоханих. Власне, вона власниця кулінарної школи, до якої приїжджають навчатися інші дві головні героїні.
Думаю ви розумієте, що у книзі головними є декілька тем: кохання, дружба і звісно ж, кулінарія. Тут настільки багато описів страв, що часом хотілося й собі відправитися у якусь таку школу, щоб навчатися поряд зі справжніми майстрами кулінарного мистецтва. Дуже вже вміло авторка описувала продукти та все те, що можна з них приготувати.
У кожної із жінок також є власна життєва історія з минулого, яка теж розвиватиметься паралельно із теперішніми подіями. Ми побачимо, як вони не тільки знаходять кохання та вчаться чомусь новому, але й пізнають себе.
• – Іронічно, чи не так, що в темному місці під землею інколи знаходиш більше світла, ніж під сонцем?
– Розумію, про що ти, – Кейт мимовільно поглянула на нього. – Це справді дивно, але так трапляється. Так само спокій можна віднайти не в тихому лісі, а в дуже гамірному місті.
Monde Nouveau – Oscar Anton