Переможці

Це історія про суперництво між містами Бйорнстад та Гед на півночі Швеції і їх хокейними командами. Сподобався опис того, наскільки для цих містечок важливий хокей: про те, як у кожного на подвір'ї з настанням холодів заливається міні-каток і всі діти тренуються ганяти шайби. Також прямо відчула описи нереальних північних холодів, а також те, що люди “у столиці” не розуміють захоплення хокеем, і взагалі не розуміють - як це виживати на півночі в такі холода, і коли поряд з містом ліс з дикими звірами і у кожного є рушниця.

Читала перші дві книги ще в карантинні часи, тому насилу згадувала всі імена і події перших двох частин. Здається, ця книга - “типови” Бакман: трохи моралізаторства, трохи “роздумів про життя”. Трохи бісило постійне нагнітання, що ось-ось трапиться щось жахливе, що в наступних главах хтось точно помре, тому не відкладайте книгу. Також трохи підбішувало оце “після цих подій ніхто не буде таким, як був”. Також трохи підбішували оці постійні роздуми про те, що “бути батьками - це дуже складно, це дуже відповідально, після народження дітей життя не буде таким, як було, батьки постійно тривожаться” і все таке. Знову ж таки, Бакман немов склав всі теми, які актуальні зараз: сексизм, фемінізм, домагання, рівноправ'я, корупція, бандюки, відмивання грошей, гомофобія, булінг, біженці, адаптація в новій країні, бідність. В деяких моментах здавалось, що це було написано не для того, щоб розповісти історії, а для того, щоб підкреслити всі ці проблеми. В деяких моментах здавалось, що автор спеціально хоче вивести на емоції і примусити плакати.

Незважаючи на іноді мій скептицизм і закочування очей в деяких моментах, все одно історія була цікавою, було цікаво дізнатися, чим же це все закінчиться, і на останніх сторінках я таки поплакала.

Це третя книга з циклу про міста Бйорнстад та Гед, які з покон віків були суперниками за хокейне майбутнє своїх команд.
Бо хокей для кожного мешканця - це і є життя.
І от в цій частині точка кипіння дійшла до максимуму, і все було поставлено на кін.

Кожен розділ був настільки напружений, що дуже важко було відкладати книгу.

Що мені не сподобалося, це те, що ключова сюжетна лінія була введена майже вкінці і мало розкрита.
Такий собі «рояль в кущах».
Перша частина присвячена природній катастрофі, яка накрила два містечка. Також, усі головні і другорядні персонажі показати з точки зору, що вони роблять, як вони живуть, як вони почуваються в момент, коли ось-ось усе піде по дуже поганому сценарію.

Фінал – сльози, біль, розбите серце.

З однієї сторони я розумію чому автор так закінчив книгу.
Бо якщо б він цього не зробив, то цей цикл можна було продовжувати до безкінечності.
Але від цього не легше.
Останні 50 сторінок я ревіла.
Хоча те, до чого веде автор було ясно ще раніше. Просто я до кінця не вірила.

Розбив мені серце Бакман.

Я шкодую, що вирішила прочитати всі три части одним махом, оскільки в кожній книзі дуже детально описані попередні. Якби я прочитала Переможців через рік, то це мабуть би було 5/5, а так оцінила на 4, бо мабуть втомилася від тих постійних повторів у сюжеті які сповільнювали процес читання і дратували. Ще один мінус всієї серії це спойлери на початку оповіді і постійне нагнітання трагедії. І хоча ти вже розумієш хто помре, а кого чекає велике майбутнє - ридати в кінці всерівно будеш.

Події відбуваються через 2 роки після другої частини книги. Беньї та Мая повертаються до рідного міста. Я якось пропустила момент, коли це вони стали такими близькими друзями. З'являються нові персонажі - дуже класна сім'я із Геда, ще двоє нових героїв з кацапськими іменами - тож вони мені не дуже зайшли.

Ну і звісно головна інтрига всієї серії - чи будуть разом Міра та Петр?

Бандити в цій частині зовсім розклеїлися - і вийшли занадто добрими як на головорізів, особливо Теаму.

Любовна лінія Бубу була така мила, а от історії Амата мені знову було мало, я весь час очікувала що в нього теж буде любовна лінія.

В загальному це було як завжди у Бакмана: сміх, сльози, багато героїв і тих, хто не зміг побороти темряву і суспільну думку.