Книжка розвінчує дуже багато міфів і вигадок, якими оперують «експерти» в інтернеті і соцмережах.
І насправді, головний висновок для мене: все настільки заплуталось за останню тисячу років, що справжнє походження певних традицій і символів знайти дуже важко. Однак, авторка постаралась це зробити.
Зрозуміло, що ялинка має міцне язичницьке коріння. Саме тому на початку 16 століття католицька церква не підтримувала її встановлення на Різдво.
Перші задокументовані згадки про прикрашені ялинки датуються 1605 роком (у Страсбурзі) та 1737 р. (на сході Німеччини). Що ж до території тодішньої Речі Посполитої, то на Святвечір вперше встановили ялинку у Ґданську. Звідти й найраніша згадка про різдвяні подарунки.
В ті часи ялинки прикрашали яблуками, горішками, печивом, паперовим декором.
Цікавий факт: новорічні салюти на українських землях ввійшли в моду в 18 столітті і тоді їх проводила Генеральна артилерія, стріляючи з гармат.
Що ж до першої ялинки на наших теренах, то вона була встановлена в 1811 році в Одесі у палаці Потоцьких.
А також в книжці розповідається про історію нашого найвідомішого дарувальника: Миколая. Він народився близько 270 року в Римській імперії. І його культ як святого сформувався ще до 1054 року.
Однак, традиція того, що Миколай приносить подарунки поширилась нам від німців і словʼян-католиків.
І взагалі в нього як в чарівника дарувальник існувало дуже багато альтер-еґо: Санта Клаус, Різдвяний дід, Пер Ноель, Баббо Натале.
Різниця тільки в тому, що в Миколая було своє окреме свято, а інші персонажі дарували подарунки на Різдво.
Цікаво, що в червоно-білі кольори Санта Клауса вдягнули не творці кока-коли, це сталось раніше.
Про Діда Мороза: його створили не більшовики, це ставалось поступово починаючи від 1840-х років.
І потім він переживав то заборони (у 1929 році радянська влада заборонила Різдво, а разом з ним Діда Мороза та ялинку), то поширення (але вже як новорічний атрибут, і саме в 1935-1937 роках, після Голодомору і Великого терору).
А потім Миколай та Дід Мороз ще часто використовувались як рупори пропаганди під час другої світової війни.
А ще в книжці про те, як радянська влада забороняла колядувати і щедрувати.
І як колядували дисиденти в таборах.
І про те, як беркутівці розганяли студентські протести на Майдані, мотивуючи це тим, що треба продовжити монтаж ялинки.
Раджу кожному.
Дарʼя Анцибор провела колосальну роботу в дослідженні цих та побіжних питань, охопивши не лише Україну, а й Європу та США. Мені сподобалось те, що написано це дуже сучасно й неформально, хоча авторка спирається на величезну кількість джерел. Водночас книга читається важко - більше пів години за нею не всидиш, та завдяки невеликим розділам можна легко ділити читання на частини. Текст рясно всіяний актуальною лексикою вкупі з історичними листівками й вирізками з тодішніх газет; прикладів з літератури тут також не бракує. Така книга має бути у кожному домі - адже більшість срачів стосовно зимових свят зараз виникає саме від незнання історичних передумов та контекстів. В період сучасної рефольклоризації, коли ми намагаємось відтворювати традиції, навіть якщо нам не пощастило їх дізнатись від рідних, ця книжка є дуже цінною на шляху повернення до свого.
Книга невеличка, але дуже насичена інформацією. Тут про святкування Дня Святого Миколая, Різдва, Нового року не тільки в Україні, але й по всьому світу. Що ми маємо з ними схожого, чим відрізняємося. Які традиції і ким нам нав'язувалися, коли святкування Різдва заборонялося, яким чином Миколай і Дід Мороз були засобом політичних маніпуляцій.
Дуже цікава і об'ємна (за насиченістю інформації) книга. Для мене було багацько нової інформації про символи Різдва.
Тому щиро рекомендую цю книгу всім, хто любить Різдво і завжди його святкував і тим, хто тільки хоче познайомитися з нашими традиціями святкування.
Найбільше сподобалася перша частина про язичницькі уявлення наших предків, святкування, задобрювання богів тощо.
Більш наближені у часі до нас звичаї теж гарно розписані, досліджені. Дізналася багато нових моментів і про святкування на українських землях і у середньвічній Європі.
А вже розповідь про святкування в радянському союзі могла співставити з особистим досвідом та розповідями своїх старших родичів.
Книжечка узагальнює багатовіковий культурологічний досвід європейців і українців зокрема. Багато цікавих фактів, цифр, узагальнень. І тепер не треба вишукувати це все по різним джерелам, бо зручно все скомпоновано і подано в одній атмосферній, якісній збірці.
Якісь деталі я знала, але відкрила для себе багато нового – про те яка давня історія у ялинки (мені чомусь здавалося, що цій традиції не більше 200 років), різні варіанти прикрашання дерева, які можна використовувати й зараз, про походження Діда Мороза і різницю між ним та Санта Клаусом.
У авторки легка мова і стиль викладу. Для мене інформація з цифрами і датами завжди читається важко. Тут же інформація подається максимально просто. Однак це все одно нон-фікшн, тож далекі флешбеки шкільного підручника можуть повернутися. Тож не варто забувати, що читаєте ви для себе і завтра не треба буде болісно згадувати рік якоїсь події перед дошкою))
Мені особливо сподобався список імен зимових дарувальників, яких авторка пропонує розглянути українцям. Тут у мене залізне переконання: чим більше – тим краще, бо подарунків багато не буває)
Дуже цікаво було читати про роль літератури у поширенні і закріпленні традицій. Відразу згадувала що я у дитинстві читала про Різдво і Новий рік.
Дякую авторці за цю книжку)
Чи є подібна книжка про релігію? Щоб простими словами пояснили різницю між усіма течіями і напрямками, їхній розвиток і «взаємовплив» між собою. Порадьте, будь ласка