Книги дуже приємно тримати в руках, її не хочеться випускати із рук. Приємна на дотик обкладинка, поєднання кольорів. Трохи розширений формат книги. Ілюстрації всередині дають можливість трохи перепочити від тексту, бо текст на правду нелегкий і доволі триггерний, як на мене. Також сподобалися кольорові сторінки всередині книжки, які перемежовуваали оповідь. Навіть був текст на кольоровій сторінці, це буквально зачаровує.
Сюжет, ідея тримає в напруженні, мене не полишало відчуття, що має статися щось погане з головною героїнею Естер Грінвуд. Направду, це історія боротьби із депресією (яку ще так не називали у час, коли йде оповіль у романі). Історія дає нам надію. Але, на жаль, сумна історія самої письменниці надії не лишає.
Я думаю, що героїня мала заевликий внутрішній конфлікт, щоб зрозуміти, що їй необхідна допомога від інших. Та і на той час, малоймовірно, що вона могла отримати якісну допомогу, на відміну від нашого часу.
"Як дивно, донині я не помічала, що востаннє була щасливою в дев'ять років."
"Для людини під скляним ковпаком, спустошеної та застиглої, ніби мертве немовля, світ як такий - уже страшний сон."
"Але я була не впевнена. Анітрохи не впевнена. Хіба могла я знати напевно, що колись - у коледжі, чи в Європі, чи деінде - мене не накриє знову скляним ковпаком, не замкне в задушливому спотвореному світі?"
Скажу відразу, що книга не довела мене до депресії, вона скоріше змусила багато про що подумати та залишила присмак надії.
Про що ж ця книга. Книга розповідає про життя дівчини, яка потроху впадає у стан депресії. Всі ці зміни потроху прослідковуємо завдяки її думкам, адже оповідь йде від її обличчя. Скажу так, перші сто сторінок мені здавалося, що їй просто нудно. Вона роздумувала про те, де її місце у житті, ким вона хоче бути, чи хоче вона заміж. Деякі її роздуми були по типу «Сама надумала, сама образилась». Але потім ти починаєш усвідомлювати, як депресія накриває її.
Розповідь це не суцільна її рефлексія, це наглядний приклад життя у п’ятдесяті, це роль жінки у суспільстві, тогочасні методи лікування, незнання людьми базової інформації про статеве життя. І маю сказати, що мені було цікаво читати, особливо, коли кожні 5-6 сторінок ти бачиш ці прекрасні ілюстрації, які доповнюють текст, а інколи викликають мурахи по тілу.
Ця книжка показала, що депресія – це дуже підступна хвороба. Вона з’їдає людину зсередини. І що найстрашніше – родичі та близькі можуть навіть не помітити цієї мінімальної зміни в поведінці, а людина вже подумки планує самогубство. Тому наголошую – дуже важливо проговорювати з рідними всі проблеми не тільки з фізичним станом але й з морально-психологічним. Особливо зараз, коли в країні війна і інформаційний фон дуже негативний! Рання діагностика ментальних проблем допоможе уникнути трагічних наслідків!
Ще мене обурили тогочасні методи лікування. Не буду писати спойлерів, але доходило до варварства просто. Такі методи тільки гірше роблять.
Як висновок, книжка дуже вартісна. Вона розкриває такі теми, про які ти раніше навіть не думав. Чи варто її читати всім, думаю варто. Адже кожен візьме з неї щось своє. Але мушу попередити, що дуже чутливим людям, мабуть краще уникнути читання, адже є деякі тригери.
В цьому випадку, коли історія автобіографічна, стає ще моторошніше, бо можна почитати, як власне склалася доля поетеси й письменниці.
«Під скляним ковпаком» Сильвії Плат переносить у Америку 50-х, де від жінки очікують не більше, ніж від ляльки: посміхайся і всім подобайся, готуй вечерю, фарбуй губи, не говори зайвого, не працюй, тримай себе у формі, не заперечуй чоловікам, змирись і терпи. Якщо не виходить — ось тобі електричний розряд. Вже краще? Ну, от.
Мене шокували тодішні методи лікування психіатричних хвороб. Не те щоб я про них раніше не чула, але читати це в, умовно, щоденнику реальної жінки було дуже страшно.
Після прочитання «Під скляним ковпаком» знайомитися з поезією авторки боляче й журливо:
«Існує на світі біла стіна, над якою небо стає
Нескінченним, зеленим і вкрай недосяжним.
Ангели плавають у ньому, у зірках і у байдужості також.
Я серед них.
Сонце розчиняється в стіні, стікає променями»
Досить така тяжка книга, адже ти постійно знаходишся в голові молодої жінки, у якої депресія.
Спочатку читач зустрічає головну героїню, коли вона начеб-то успішно працює в модному журналі, відвідує вечірки. Але досить швидко дівчина скочується з "усе добре" до "усе дуже погано", і так вона потрапляє в місце, де їй мали б допомогти.
Але як допомогти людині, яка сама не знає що для цього потрібно. Як допомогти людині, для якої кожен день це психологічні страждання.
Депресія страшна хвороба, до якої неможливо підготуватися. А дивитися, як згорає молода, фізично здорова людина, якій би тільки жити та насолоджуватися усіма дарами, які може принести життя - це досить страшно.
Книга дуже давить, навіює нехороші думки та постійну тривожність.
Не можу сказати, що я насолодилася читанням, але такі книги потрібно читати, щоб знати, що ось таке існує. І воно ближче, ніж нам здавалося.
Але книжка дуже швидко забувається. Ось пройшов тиждень, і я уже майже нічого з неї не пам‘ятаю.
Естер - дев’ятнадцятирічна дівчина, виняткова відмінниця, стипендіатка, що отримала рідкісний шанс місяць стажуватись в редакції журналу у Нью-Йорку. Вечірки, звані обіди, ділові зустрічі, фотосесії, подарунки. Естер веселиться, дружить, ходить на побачення, пробує планувати життя. Про все це саме вона розповідає читачеві. Проте ця розповідь просякнута тугою.
Немає події, яка би дала видимий поштовх для її психічного стану. Героїня сприймає життя з сумом. Вона прагне залишатись собою, хоча до кінця не знає якою є, не мріє про одруження, адже вважає шлюб актом поклоніння чоловікові, але й не бореться за рівність, не доводить своє, не прагне будувати кар’єру. Почуваєть як під скляним ковпаком, де «поволі мориться у скислому, нею ж надиханому повітрі».
Естер веде болючим шляхом чи то депресії чи то невстановленого психічного розладу. У книзі немає карколомного сюжету, побувати у голові головної героїні не просте завдання - авторка до кінця тримає у напрузі, викликаній сумом співпереживання.
Після прочитання книжка вже не буде просто красивою, з чудовими ілюстраціями та філігранним перекладом. Тут зміст перекрикує форму і для мене вона залишиться сумною болючою історією з життя.