«Куди я йшов? Куди біг стільки часу, куди несли мене мусони і пасати, хто всі ці люди і чому вони поруч зі мною?»
Спочатку мені дійсно сподобалась задумка. Це дуже нетривіальна ідея: колишній кріпак з України потрапляє в США і згодом опиняється у вирі громадянської війни. Юнак дезертирує з військ Півночі,до яких примкнув чи то за ідею,чи то випадково і, разом з іншим дезертиром-темношкірим колишнім рабом, відправляється у подорож…
От тільки кінцевої мети у цієї подорожі нема. Як і сенсу.
Спочатку мені була цікава сама атмосфера. А-ля дикий захід. Жорстокість на кожному кроці,спалені села,розстріляні громади але попри всі ці жахіття-неймовірне почуття гумору героїв, роздуми про криваву природу громадянської війни,коли кожного зустрічного піддаєш прискіпливому аналізу: свій чи чужий.
Але потім історія почала здуватися мов повітряна кулька. Герої потрапляли у фактично однакові ситуації,бачили однакову жорстокість,дивом оминала однакові небезпеки.
Коли я кажу про диво-я не жартую. Бо наших героїв наче почало вести Боже провидіння. Наприклад, у нас є три особи в бігах і один кінь. Як же знайти вихід? А он на пагорбі загін із декількох вершників. Пощастило.
Головний герой в процесі розвитку сюжету не змінюється. Особистість,яку ми бачимо на перших сторінках,постає перед нами і на перередостанніх, незважаючи на випробування,що випали на його долю.
Спочатку здається наче колишній раб Сем змінився-став почувати себе вільною людиною. Але якщо придивитися пильніше-бачимо,що таким він був і від початку. Йому не був притаманний «рабський страх чи послух». Він був бунтарем уже коли тікав з ферми і коли перегриз зубами горло першому нападнику.
Однак,незважаючи на все це,я завжди оцінюю книгу емоційно. Якщо мені було цікаво і захопливо читати,якщо я продовжувала думати про героїв навіть коли закривала книгу-це для мене хороша книга,яка виконала свою мету-розважила мене. А ця книга мене приємно розважила.
Ми знайомимося з головним героєм — Гнатом, українцем, який опиняється в Америці під час Громадянської війни. Його шлях складний і болісний, сповнений випробувань, втрат і внутрішніх змін.
Як на мене, книга трохи брутальна, місцями жорстока, саме тому я б назвала її більш «чоловічою». Проте ця брутальність не є зайвою — вона підкреслює атмосферу часу й дороги, яку долає герой. Особливо сподобалося історичне тло: події Громадянської війни в Америці подані переконливо й цікаво, без сухої документальності, але з відчуттям справжності.
Важливо, що ця книга не зовсім про саму війну. Швидше вона про її наслідки — розруху, відчай, людські каліцтва, як фізичні, так і душевні. Війна тут — тло, на якому оголюється людська сутність. Окремо варто згадати несподівані повороти подій, які постійно тримають у напрузі й не дозволяють передбачити, що буде далі.
«Пісня відкритого шляху» — це сильний, атмосферний твір, який доводить, що українська література може бути сміливою, глибокою й по-справжньому захопливою.