Планктон

Він отримує все, що хотів — і втрачає те, що було справді важливим.

Максим Єфіменко завжди програє. Друг кидає на гроші, дівчина йде до іншого, а старенький ланос от-от доведеться продати, щоб позбутись боргів. І, здавалося б, нова престижна робота має стати його щасливим квитком, от тільки за дверима омріяного офісу життя Макса стискається до розміру скляного акваріума, де на нього чекають численні невдачі, таємниці, боротьба з токсичним босом, а подекуди —  і з самим собою. 

Чи можливо побудувати щось справжнє на уламках розбитого ілюзіями життя? Скільки принижень треба проковтнути, аби остаточно втратити себе? І в який момент людина перетворюється на сірий офісний планктон?

Це сатирична, зла і до болю впізнавана трагікомедія офісної реальності на зламі десятиліть, де, щоб отримати бажане, доведеться втратити все, що було по-справжньому важливим. У цій книжці немає геройства. Тільки виживання з дешевою кавою у руках і клятим будильником щоранку. І світла в кінці тунелю теж немає. Це просто офіс.

Чому варто прочитати книжку «Планктон»?

• Історія про злети та падіння, переоцінку цінностей, справжні дружбу та любов і реальне офісне життя початку 2010-х років.
• Сатирична офісна драма, в якій кожний молодий фахівець впізнає себе. Можна вчитись на власних помилках, але краще отримувати досвід через художню літературу.
• Токсичний бос, хитрі колеги, кар’єристи без гальм — кожен, хто працював в офісі, знайде тут знайомі обличчя.

Про автора

Кирило Половінко — сучасний український письменник, який працює у жанрі соціального реалізму. Став відомим завдяки нуарному роману «Лімб. Місце загублених душ» (2023), який вийшов в Лабораторії. 

Поза письменництвом Кирило впродовж чотирнадцяти років працює менеджером у FMCG-ритейлі. Тож не дивно, що в новому романі він знову бере за основу власний досвід, загортає його в художню оболонку і перетворює на емоційний читацький атракціон.

Цитати:

Пунктуальність — один із найважливіших параметрів у створенні позитивного іміджу. Це символ дисципліни та самоорганізації. Або переляку. Тому я й приперся у свій перший робочий день під офіс на годину раніше.

Щастя — моє друге ім’я. Перше — Не.

Кричіть у космос і він вас почує!

ДВА МІЛЬЯРДИ БАКСІВ!!! Я ХОЧУ ДВА МІЛЬЯРДИ БАКСІВ!!!

А взагалі, зона комфорту — це те, чого треба прагнути. Ми всі народжуємося та живемо в нерівних соціальних і фінансових умовах, тож не слухайте цих корпоративних фанатиків, які «вам потрібно вийти із зони комфорту» — це маніпуляція, щоб ви більше вJOBували, коли починаєте все встигати.

Кабінет бюрократичного спецназу розташовувався в дуже дивному місці. Ніколи б не здогадався піднятися на технічний поверх, а там за обшарпаними дверима знайти та постукати у броньовані. Це як платформа ¾ у «Гаррі Поттері». Тільки попереду ніфіга не Гоґвортс, а БДСМ-кімната.

Люди — кінчені створіння. Саме такого висновку я дійшов, коли мою депресію колектив сприйняв за концентрацію та рішучість.