"Плавання до Сарантію" - перша частина дилогії, в якій більшу частину Кай Криспін проводить в дорозі до Сарантію - Міста Міст, Серця Світу. І розглядаючи Сарантій, ми чарівним образом відкриваємо собі картину Констатинополя в часи найбільшого розквіту.
Ми стикаємося з алюзіями на християнство та язичництво, а також їхніми практичними проявами. Ми стикаємося з переплетінням людських доль.
Як на мене, вся його історія показує, як працює "ефект метелика" в людському житті: кожен наш вибір, навіть незначний, кожен вчинок або бездіяльність впливають не тільки на нас, а і на інших людей, на навколишній світ. "А як би все могло скластися, якби в той чи інший момент я вчинив отак, а не так?" - подібні питання неодноразово ставляться автором, а історія демонструє, що загальна картина ось таких-от "збігів" і творить історію. Саме це в книзі найбільше сподобалося.
Ми - люди, і кожен новий крок в житті ми робимо як в густому тумані, без можливості достеменно прорахувати далекосяжні наслідки таких кроків. І переплетіння таких стежинок, зіткнення з іншими подорожніми стають тими нитками, з якої сплітається полотно нашого життя - і життя всього світу. Життя і смерть, сліди в серці, які залишають нам ті, хто пішов раніше, значення кожного в житті кожного - це також теми цієї книги.
Якщо хочеться чогось незабутнього, не схожого ні на що, з філософськими роздумами й детальним відтворенням історичного фону, з персонажами, які настільки живі, що з ними хочеться деколи вступити в розмову або дискусію, коли це все втілено в неймовірно цікавому сюжеті - Вам сюди. Сарантійська мозаїка - один з найвизначніших творів сучасної літератури, який приречений стати класикою.
Книга сподобається любителям історичного фентезі, де історичний елемент переважає.
Плавання до Сарантію
Не очікувала, що книжка аж так мені сподобається. Псевдоісторичне фентезі про подорож провінційного мозаїста Гая Криспа із Варени, сина каменяра, у столицю на вимогу імператора. Що тут може піти не так і як з цього зробити цікавезний сюжет). Кею вдалося: дрібка смертельних язичницьких вірувань, що відбулася у Старлісі, і які досі не викоренені в імперії, де офіційно поклоняються Джаду, відважному колісничному, трохи магії із душами, спасіння діви у біді, поштова служба, що невчасно доставила повідомлення від імператора до провінційного міста, старий майстер, що вже не має сил для довгої дороги, молодий майстер, що не бачить сенсу жити після великої особистої трагедії, кохання та зради, заговори в столиці та в провінціях, бунти, перегони колісниць, та їх значення для стабільності імперії, імператори, що хочуть увіковічнити себе та свою імперію у віках, імператриці і цариці, що мають свої секрети та прагнуть вижити у світі інтриг придворних, вельможі та їх заговори, роздуми про мистецтво та творчість, багато побуту та історії, географії, неймовірних витворів мистецтва та архітектури.
На моє щастя «Плавання до Сарантію» - це перша частина циклу, тож із задоволенням продовжую знайомство зі світом та героями у другій частині завдяки перекладачці Олександрі Літвіняк.
Спостережливий читач майже відразу впізнає у фантазійному світі Ромейську (Східну Римську) імперію (Візантію) за часів Юстиніана І, коли імперія досягла найбільших територіальних розмірів, подорож героя по балканському півострові і будівництво храму Святої Софії в Стамбулі.
Щоб насолодитися книжкою, читачеві прийдеться витерпіти пролог, де розповідається, як імператор Валерій ІІ наблизився до того, щоб стати імператором, а потім ще сторінок 40 першої частини нудьгувати, поки не зрозумієте хто є хто у майбутній книжці. А далі ви забудете про час, бо світ Сарантію затягне вас у свої сіті, настільки динамічною, цікавою виявиться книжка. Для мене особисто вона увійшла в топ п’яти кращих, прочитаних мною цього року.
«Казали, що в Сарантію можна було знайти будь-що у світі – від смерті до найпотаємнішого бажання»
«Люди народжувалися й помирали, хотіли, щоб щось якось жило після них… Шановане ім’я, поставлені в пам'ять про них свічки, діти, які ці свічки запалюватимуть. Могутні шукали слави. Майстер міг мріяти створити роботу, яка довго житиме і буде відома під його іменем.»
«Він у плаванні до Сарантію», - казали, коли чоловік наражав себе на очевидну й велику небезпеку, ризикував усім, змінював усе, наче відчайдушний гравець у кості, що йде ва-банк.»
«Життя – це засідка, де на тебе чатують рани.»
«Століттями в щоденниках і листах досвідчених мандрівників чітко зазначалось, що найкращий спосіб уперше побачити Сарантій – з палуби корабля на заході сонця.
Плисти на схід, щоб боже сонце за спиною освітлювало куполи й вежі, виблискувало на звернених до моря стінах і скалах, що оточували сумнозвісний канал – Зміїний Зуб – до славетного порту; всі мандрівники одноголосно твердили, що неможливо не замилуватися дивовижним і величним Сарантієм. Око світу, прикраса Джада… О Місто, Місто, мої очі завжди зволожуються, коли згадую тебе. Моє серце як птах, що летить додому.»