Поклич лисицю

Сучасний ретелінг класичної казки «Білосніжка і Червона Троянда»  для шанувальників романів Голлі Блек

Історія сестер, які повстають проти життя, яке не обирали, і виборюють право на власну, ще ніким не написану історію

Західний ліс. Місце, яке завжди нагадуватиме Ро про батька. Тут він побудував сад, навчив доньок господарювати й розповідав казки про фей — як їх викликати й захищати себе від їхньої магії. Коли він помер, сім'я опинилась у злиднях, а щоб вижити, матері доводиться прийняти рішення покинути власний дім на узліссі. Але Ро не готова залишити ліс, а ліс не готовий відпустити сестер…

Однієї ночі, повертаючись додому з полювання, Ро випадково опиняється між ведмедем і лисицею, втручається у справи фей і заманює у пастку сестру Ейрвін. Тепер їхній єдиний шанс вижити — подолати прокляття фей, дізнатися правду про власного батька і вберегти дорогоцінне лисеня від небезпеки.

Чому варто прочитати книжку «Поклич лисицю»?

• Фентезійний роман, сповнений фей, перетворень тварин, сімейних таємниць, соковитих описів лісу і його мешканців, які не залишать байдужими поціновувачів фентезі про магію, помсту і фейрі.
• Багатошарова історія про формування власної ідентичності, яка відкриває світ казок для тих, хто ніколи й не міг уявити себе частиною світу магії.
• Неочікувані повороти казкових тропів, різні шляхи пошуку любові та спільноти і сила, яка приходить, коли сестринство стає вищим за суперництво.

Про авторку:

Маркель Грабо (Markelle Grabo) — авторка дебютного фентезі «Поклич лисицю», магістерка з художньої літератури для дітей та юнацтва. Вона переписує казки, які її розчарували, а до них, виходячи з її принципів, можна віднести ледь не всі казки світу. 

Цитати:

Припорошеними попелом пальцями зриваю зів’яле листя, поки його не вкрив сніг. Не один рік завдяки турботі Та наш город буяв. Він обробляв землю до останнього дня, поки тримався на ногах. Звісно, відтоді як він відійшов, урожаю нашій родині заледве

вистачало, щоби прогодуватися, але це не означає, що я готова покинути справу його життя. Ні, не тепер. Ні, поки є ймовірність, що ми, може, залишимося.

Можна порахувати на пальцях, скільки разів я бачила лисиць у лісі. Вони пересуваються швидко й непомітно, і коли я зауважую якусь із них, то зазвичай це хвіст, що зникає в кущах, або кінчики вух за каменем. А цю лисицю я бачу цілком, і вона не розчаровує. Вона вражає, особливо на тлі білого снігу.

А перед тим як побігти, вона вклонилася. Руда лисиця вклонилася мені, наче я була королівською особою.

Я думала, що знайшла когось, кого могла б узяти на збирання, когось, хто любить ліс, як і я, когось, хто прийме ті мої відповіді про себе, які я готова дати. Але сонце сіло, і ця хтось виявилася такою самою, як усі інші.

Можливо, у цьому лісі є фейрі. Надзвичайно важко довести, що чогось, чого ти ніколи не бачив, немає. Але більш імовірно, що такі історії — це казки для дітей, повчання, як їм поводитися.