Дуже люблю як він пише.
Вісім років тому назад на болотах знайшли закопане тіло молодої дівчини. Почали розслідування і вийшли ще на двох зниклих дівчат. Розслідувавши це діло, поліція знайшла вбивцю, такого собі Джерома Монка.
І щоб знайти тіло ще двох дівчат, поліція привозить обвинуваченого на болота, щоб він їм показав, де він їх закопав.
І якраз в цю справу і підключили нашого головного героя Девіда Гантера. Але це все не дало результату.
Але через вісім років Монк тікає з в'язниці.
І тепер ті хто був присутній при розкопках на болотах, мають бути обачними, бо ніхто не знає, куди може податися маніяк вбивця Монк.
Чула багато різних відгуків на цю книгу. Але мені ця книга сподобалася. Мабуть більше ніж третя. Можливо тому, що я давно не читала книг в цьому жанрі.
Читалося швидко, мені тяжко було відірватися. Бо завжди було цікаво. І особливості в кінці відчувалася напруга.
На вбивцю деколи падали підозри, але автор їх якось відводив. Тож майже до кінця книги для мене це була загадка. В тому хто був винен.
Ще книга сподобалася тим, що автор виводить на емоції, я такі книги прямо дуже люблю.
Читаю і обурююсь. Сама з собою розмовляю. Ну це для мене показник, що книга класна.
Тож зразу ж берусь за наступну книгу.
Не дуже мені зрозумілі і мотиви злочинців, не дуже розумію поведінку в кінці самого Девіда Гантера. Тут без спойлерів не поясню.
Але прочиталася книжка, навіть попри всі ці недоліки, доволі швидко. Все ж стиль Бекетта мені подобається. І є напружені моменти, коли хвилюєшся за героїв.
І в цій частині ми трохи більше дізнаємось про Девідове минуле, ота болюча історія про загибель дружини і доньки обростає новими деталями і деякі моменти з тих часів виринають знову вже в сучасному житті. А ще тут буде багато блуканини на болоті. Хоче не хочеш, а згадаєш детективи Конан-Дойла про Шерлока, особливо про собаку Баскервілів. Але ні, нічого спільного з тією історією, лише трохи атмосфери. І плюс один маніяк. Чи не один?
Що не змінилося, так це його талант потрапляти з-під ринви на дощ.
Цього разу доля закинула його на торфʼяники Дартмура, що криють у собі (причому, буквально) таємницю про загибель трьох молодих дівчат.
Убивцю знайшли й покарали ще вісім років тому, але тіла жертв так і лишилися лежати десь у таємному сховку. Втеча злочинця з-під варти відкриває нову главу в старій справі, але
цього разу Девід Гантер не бере участі в розслідуванні, а сам є потенційною жертвою психопата.
Тому, він мусить не просто розкрити таємницю й упіймати злочинця, а ще й вибратись з цієї історії живим, переглянути стосунки із старими та новими знайомими й розпрощатися з привидами минулого.
Що мені дуже подобається у цій серії книг, так це постійна зміна локацій. Автор описує дуже колоритні місцини й вони щоразу влучно потрапляють в тональність історії, ніби доповнюючи характеристику персонажів. Вересовища Дартмура просто створені для Джерома Монка з його похмурою вдачею, а моторошні підземні печери наче натякають, що те що на виду - не обовʼязково правда.