Покинь, якщо кохаєш

Авторка змусила відчувати мене цілу купу різних емоцій: від радості до суму; від любові до ненависті; від щирого захвату до болю.
⠀
Із самої анотації вже стає зрозуміло, що ця книга не буде простим любовним романом, з яким можна відпочити. У ній авторка порушує питання домашнього насильства.
⠀
Головну героїню звати Лілі. Вона зустрічає чоловіка, з яким починає стосунки. Все ніби добре, та часом йому не завжди вдається контролювати свої емоції й це вже не добре. У Лілі є приклад того, яким стосунки між чоловіком і дружиною точно не повинні бути, адже її мама жила з чоловіком, який мав агресивний характер і який постійно бив її. Тож Лілі знає, що вона сама не матиме таких стосунків і за першого ж випадку насилля - розірве їх. Але чи це легко зробити, коли ти кохаєш людину?
⠀
Для основи книги авторка використала історію з власного життя, бо її мама також мала стосунки, в яких потерпала від домашнього насилля. Тож деякі моменти описані з реального досвіду й Коллін Гувер точно знає, як почувалася Лілі й чому вона ухвалювала ті чи ті рішення.
⠀
Книга написана від першого обличчя й читається досить легко. Насправді прочитати її можна за 2-3 дні. Попри важку тему, яку тут порушено, історія дуже легка в плані тексту й справді захопливо написана. Сюжет постійно розвивається і на читачів чекають нові й нові сюжетні повороти. На початку здається, що все буде добре - головна героїня зустрічає турботливого, харизматичного, гарного та розумного чоловіка. Та згодом її життя починає руйнуватися і виникає все більше й більше важких моментів.
⠀
Водночас поряд із розгортанням теперішніх подій авторка змальовує і минуле Лілі. Робить вона це шляхом щоденників, оформлених у вигляді листів, які й писала сама Лілі, де вона розповідає і про життя з батьком-абʼюзером і про свої підліткові стосунки з інших хлопцем - безхатьком Атласом, якому вона допомогла і в якого закохалася в юності. Власне він зʼявиться і в дорослу її житті. І ось ці всі співпадіння як раз і видалися мені трохи награними й дивними - було нереалістично.
⠀
Загалом мені сподобалось, як авторка все розписала, як вона через дії та емоції героїв порушила дуже важливу тему. На жаль, домашнє насильство є і жінкам справді буває важко покинути своїх чоловіків із різних причин: чи то немає підтримки і є страх, чи то боязнь за дітей і відсутність фінансів, щоб їх утримувати; чи то сильне кохання, яке постійно підштовхує виправдати та дати шанс. Зізнаюсь, що я й сама хотіла часто, аби Лілі дала Райлі той шанс, бо направду він її кохав, але не тим коханням, на яке вона заслуговує. Авторка зуміла змалювати цього персонажа неоднозначним - з одного боку турботливим і таким, що проявляє любов; з іншого - людину, яка не контролює емоцій і тут вдало буде згадати цитату з самої книжки: «Не існує такого поняття, як погані люди. Усі ми просто люди, що інколи скоюють погані вчинки». Здається, це ідеально описує Райлі.
⠀
Щодо іншого чоловіка цієї історії - Атласа, який є протилежністю Райлі, мені важко сказати щось, адже він не розкритий до кінця. Читач не бачив його у різних життєвих ситуаціях і не взаємодіяв із ним так, як із Райлі. Мені якось Атласа було замало, бо переважна більшість, коли ми з ним знайомимося, це юнацькі роки, де він ще підліток-безхатько, який теж бачив домашнє насильство. Мені хотілось би більше взаємодії між Атласом та Лілі, можливо, епілог інший в кінці книги, який би детальніше розповідав про теперішню їхню взаємодію?
⠀
Загалом це була хороша, цікава історія. Не просто про кохання, і не книга, аби розважатися, а така, що змушує задуматися і показує, як не повинно бути й що ситуації у всіх різні. Але в будь-якому разі - домашнє насильство - це не є норма.

Несамовиті, сумні і такі реальні. Що мені справді подобається в книжках Колін Гувер, так це те, що навіть якщо ви підозрюєте, що історія приготувала для вас, ви завжди, завжди отримуєте більше, ніж ви собі уявляли. У її історіях є глибинний, більш серйозний і спонукаючий до роздумів зміст, який зачіпає читача, хоче він того чи ні.
Ця історія не стала винятком. Вона стосується теми, яка є настільки актуальною і, я б сказав, на жаль, все ще табуйованою, що не можна пройти повз неї, не сказавши нічого. Я страждав разом з героями, і як би не було боляче читати, Лілі прийняла найкраще з можливих рішень.
Читаючи епілог, я не здивувався, адже вся історія була просякнута персоналізмом Колін Гувер. Весь біль, сумніви і вразливість - все це внесло свій внесок у цю чудову історію.
Не судіть, щоб не бути судимими! ... і коли ми дійсно дізнаємося?! Лише тоді, коли опинимося в такій самій ситуації, яку раніше так легко засудили.
Читається дуже швидко, текс написаний легкою та цілком зрозумілою мовою, переклад чудовий. Дуже рекомендую всім спробувати!

Я прочитала уже чотири книги у авторки, які мені або взагалі не сподобалися, або були досить посередніми.
І я все не розуміла, чому авторка така популярна.
А виявилося, що я просто ще не читала «ту саму книгу».
І от нарешті сталася вона - «та сама книга».

Спочатку історія була супер некомфортна, і викликала лише подив.

Головна героїня зустрічає молодого, вродливого, перспективного нейрохірурга. І він веде себе як сталкер-маньяк, але показано це так романтично, що звісно дівчина закохується, їхні стосунки стрімко розвиваються.
Але разом із розвитком стосунків у молодого чоловіка розвивається почуття того, що тепер головна героїня належить йому, а тому вона має поводитися так як йому потрібно, спілкуватися з тим, хто він хоче.
І так з‘являються перші синці, які накладаються на спогади минулого, де матір головної героїні постійно потерпала від її батька.
І дівчина заприсяглася собі, що ніколи ні одному чоловікові не дозволить із собою так чинити.
Але от вона тут, заліковує свої рани і не розуміє як їй далі вчинити.

Книга мені дуже сподобалася саме посилом та тим, що вона не романтизує аб‘юзивні стосунки (що авторка робить в інших своїх книгах), а показує, що ось від такого поводження страждає купа жінок, які терплять і продовжують прикривати своїх чоловіким, чим показують своїм донькам, що такі сімейні стосунки є нормою.
І привчають дівчат до того, що в майбутньому їм потрібно вести себе так само. Тихо терпіти кривду.

Але головна героїня обрала інший шлях, вона обрала повагу до себе та можливість для доньки не зростати в атмосфері насилля «в ім‘я кохання».