Звільнившись у середині минулого століття від колоніального минулого перед країнами Африки постало непросте завдання: не лише подолати безліч міжрелігійних, етнічних та внутрішньополітичних конфліктів, а й будувати майбутнє, не тяготіючи колоніальним минулим.
Але без крові не обійшлося: війна у 1967-1970рр. у Ніґерії стала неминучим результатом попередніх подій, адже кордони країн Африки визначалися не за етнічними, релігійними, мовними аспектами, а саме за колонізаторською хіттю, що мала свій економічний зиск.
Плем'я ібо жадало вийти із постійного затемнення, і отримати свою половинку жовтого сонця. Їхня країна Біафра мріяла відділитися від Ніґерії та отримати свою незалежність.Наприкінці 60-х рр. злочини мусульман племені гауса проти народу ібо переросли у кровопролитну війну і забрали за три роки три мільйони людських життів. На жаль, вони не стали єдиними на африканському континенті... Руанда, Конго, Судан, Сомалі... Ці конфлікти продовжуються й до нині.
В центрі уваги твору - війна на землях Біафри, а представники племені ібо стали головними героями книги. Ґвалтування, вбивства дітей, жінок та старих людей, сигнали повітряної тривоги, укриття, авіабомбардування (слід СРСР відзначився і у тій війні)... Все це було в історії воєн, і продовжує бути. Але дивовижність цієї книги у тому, що попри постійний голод, жорстокості та жахіття війни, попри здаволося постійну темінь та безпросвіт, герої цієї історії не втрачали надії, вони вірили, сподівалися та любили, намагалися долати відчай, страх і самих себе.
Може комусь видатися: "Африка - це так далеко, нащо нам цікавитися їхніми міжетнічними конфліктами та війнами", коли самі живемо в часи війни? Але, якщо ми прагнемо бути почутими у світі, то мусимо й ми бути чуйними до історії інших народів.
Отож шістдесяті. Колоніальна Нігерія під впливом Британії і, ну звісно, радянського союзу. Поширений трайбалізм - розподіл за племенами, умовними етносами, яких більше двадцяти. Ну і невже штучне возвишення однієї народності не призведе до спротиву інших? Риторичне питання.
А якщо пробувати знищити народність, вона ж бо й прагнутиме сепаруватись задля самозбереження. У спільній державі вже неможливо співіснувати. Така історія створення Біафри, держави народності ібо, держави половини жовтого сонця.
Це дуже сильна книжка. Авторка майстерно описує історію народу через життя окремих людей. Тут про любов, вірність, дружбу, домашнє насильство, расову дискримінацію, рівність.
А ще це тяжка книжка. Любов не прекрасна, смерть не героїчна, прощення не величне, перемога добра не обов’язкова. Збройний конфлікт, воєнні дії і життя під час війни - це окремий великий тригер. Відсутність зброї попри підбадьорливі заклики до боротьби, ухилення від служби попри любов до свого народу, жертвування їжі військовим попри власний голод.
Я дивуюсь як усе могло вміститись на цих сторінках. Книжку неможливо випустити з рук до останнього слова. Вона задає масу тем для обдумування і обговорення; вона цілісна і багатогранна.
Закривши книгу, ти не можеш однозначно сказати про що вона. Тому що тут стільки проблем! Я відчуваю біль та ненависть одночасно. Расова дискримінація, міжетнічні конфлікти, кохання, бомбардування, єдність сімʼї, насилля, знущання та віра в те, що твоя держава отримає перемогу.
Перемішалось все.
Тут досить багато персонажів, але кожний з них унікальний і цікавий. Мені дуже сподобалось, як авторка за рахунок насилля показала цю проблему з персонажем, що дуууже здивувало мене і викликало огиду. А пізніше те ж саме повернулось йому бумерангом і він став на місце жертви. Війна не шкодує нікого, але який би звір не прокидався всередині нас, потрібно зберігати холодний розум.
Читаючи про нігерійсько-біафранську війну 1967-1970 рр, ти бачиш Україну в усіх страшних подіях. Але хоч біафранці не змогли стояти до останнього, ми обовʼязково вистоїмо.