Вінтерсон вміло поєднує незвичайний гумор з глибшими людськими емоціями – смутком, горем та коханням – і робить це ідеально. У цій історії було багато потенціалу для гіркоти (яку я неодмінно очікувала), тому я була приємно здивована, наскільки мало гіркоти насправді в цій книзі.
Оповідь ведеться від першої особи, а історія переплітає реальність та казки. Представлені казки збігаються з тим, що відбувається в житті головної героїні, і їхня мета, здається, полягає в тому, щоб розширити тему стосунків між Джанет та її мамою. На мою скромну думку, самі ці казки варті того, щоб дослідити їх детальніше ?
З огляду на ці та численні біблійні посилання, власна історія Вінтерсон стає невіддільною від тих наративів про пошуки себе та пошуки підтримки, з якими ми всі знайомі, навіть якщо ми не дуже обізнані в релігії чи лесбійському досвіді.
Якщо брати тему релігії, то мене просто обурила сцена з викриттям закоханості головної героїні – “ці діти божі пали жертвою огидної хтивості”. І хоч я в курсі за засудження гомосексуалізму, яке було в той час, читати ці рядки було все одно важко.
Більша частина цієї історії розказана невинним/наївним голосом Джанет у дитинстві, яка “справді засмучувала дітей, не навмисно, але ефективно” та вкінці можна спостерігати її вже більш дорослу та стриману, хоч вона й досі шукає свій шлях. Мені неймовірно сподобались останні сторінки, де багато роздумів про зміни кохання, вибір, смерть.
Повернення назад після тривалої розлуки доведе до божевілля, бо ті, кого ви залишили, не люблять думати, що ви змінилися, їхнє ставлення до вас не змінилося, вони скаржаться, що ви стали гіршими, тоді як ви просто стали іншими.
Протягом всієї книги в мене в голові тихенько лунала думка: а врешті-решт, хіба ми просто не хочемо когось у своєму житті, з ким будемо йти, тримаючись за руку, і мати змогу довіритись без сумнівів? (навіть, якщо іноді це просто ми і наше я) ?
… я жадаю поряд когось шаленого, хто мене кохатиме до самої смерті і знатиме, що кохання так само сильне, як смерть, хто буде поряд зі мною навіки.
Також пригадую, як я два-чи три роки тому прочитала “Пристрасть” і була в захваті від самої структури тексту та стилю Вінтерсон, тому щиро раджу почитати цю книгу теж ✨