Порожній пазл. Книга 1

Порожній пазл…
…
…
Я люблю тру-крайм. Я люблю детективи, психологічні трилери, про психів і маніяків теж люблю.

Але це не тру-крайм, не психологічний трилер, не…

Почнемо з того, що читалось важко. Не тому що важка тема чи багато “розчленьонкі” - там цього нема, навіть аутопсія написана дуже акуратно. Не тому, що справжні імена мали три епізодичні персонажі. Але через стиль написання першої частини.

Таке враження, ніби автор написав нормальними простими словами речення типу:

“Між сміттєвих контейнерів, накрите брезентом, лежало тіло”.

Але хтось (редактор, бета, внутрішній голос) сказав: “Ні! Це занадто просто! Ану покажи, що ти справжній письменник і можеш усе!”

І речення перетворювалося на:

“Там, між такими самими трухлявими стінами, між густих, насуплених і дещо кривих ялин, що височіли над двома високими проржавілими сміттєвими контейнерами, накрите брезентом, лежало тіло”.

Мозок читача звик, що кожне слово має значення, несе якесь навантаження, “рушниця”, яка має стрельнути, не може зрозуміти, навіщо нам такий детальний опис занедбаної підворотні, де знайшли тіло. Навіщо всі оці “трухляві стіні”, якщо вони зараз не впадуть на слідчих з експертами? Щоби що? Для “атмосфери”? Це була цитата з 62-ї сторінки. І ми маємо вже сторінок 50 подібного плану описів місць, тобто, ми вже заатмосферилися по саме “не можу”. Хочеться сказати: “Автор, досить, забагато!” Настільки забагато, що вже починає скидатися на голівудську пародію на їхні ж нуарні детективи 50-х.

Хоча, мабуть, починати варто було з першого речення першої частини.

“Якби він знав, що за кілька годин помре…” - інтригує, підчіпляє на гачок… Але через деякий час починається агонія, яка тягнеться до сто - трясця! - п'ятдесят - курва! - шостої сторінки, коли нарешті він “припинив подавати ознаки життя”. Полегшення починаєш відчувати після 133 сторінки, коли нарешті все почало рухатися до того, аби вбити цього персонажа. Але ти вже в тому стані, коли не можеш співчувати герою, ти вже жадаєш його смерті, бо оце очікування витягло з тебе усю душу.

Це не перший в моєму читацькому житті прийом “це був останній раз, коли я бачив його/її живою”. Навскидку: можу це згадати у Кінга і осьо з недавнього в “Жовтоликій” Реббеки Кван. Але в такому випадку згадка про смерть персонажа передує безпосередньо оповіді про цю смерть. Тому і тут ти чекаєш “він ось-ось помре”... а він не помирає. “Він ось-ось помре”... аж ні! “Вже отут?..” - Ні! Та коли ж ти, курва, вже нарешті здохнеш?.. Ось це очікування також вбиває половину задоволення від читання.

Я чому так акцентую “перша частина”, тому що всі ось ці речі реально напхані у першу частину. Далі книга написана людською мовою у гарному стилі.

Хоча, ми маємо ще пролог. Так, я розумію, що він важливий, чому він важливий і т.інш. Але все виглядає, як нашвидку прикручений штучний конструкт. Всі події, персонажі і репліки прологу мені здаються вимученими.

Слідчі тупі, безбожно тупі. Це зроблено навмисно, аби показати “крутість” Темного і Адепта? Це - трукрайм? Чи це - спроба познущатися над процедурою слідчих дій? Чи це проба на “відчепися”: ніхто не знає, як що працює, колеги не прочитають, тому “піпл схаває”?

Так, ми не знаємо, як це працює в поліції, але як працює “таємниця” (вважай, конфіденційна інформація) багато хто знає. Якщо навіть людина більше не працює на якійсь роботі, вона не має права розкривати службову таємницю. А не так, як у книзі: ти вистав мені пиво і пожерти, а я тобі розповім усе. Імен тіко не назву, таємниця ж!

Персонажі картонні. Не персонажі, а просто функції. Мова - жахлива. Нудно. Просто оксюморон - нудний трилер ( "Thrill" (з англійської) означає тремтіння, хвилювання, захоплення, сильне збудження або напруження). Але сторінок 80 не відбувається абсолютно нічого. “Колишнього головного слідака зі справи”, отого, що “якби знав, що помре”, тупо зливають.

Детектив, на відміну від химерної прози, передбачає бодай якусь реалістичність подій. Що тут було реалістичного?.. О! Було! Львів ?

Так, я зла, категорична, я не приймаю “відмазки” типу “зробимо скидку, бо це - дебютний роман”. На жаль, це - пшик. Далі читати не буду, навіть, якщо якимось дивом оберуть на клуб.

Мені абсолютно не сподобалась ця книга . Хоча очікування були величезні, бо це український автор і дуже гарне оформлення книги . Але не склалось .

Перше що мені не сподобалось , те що не було імен людей , а були прізвиська , які відповідають їх поведінці чи характеру . Через це на початку книги я плуталась . Довгенько треба було розбиратись хто є хто , та що взагалі відбувається .

Книга дуже маленька і мені цього не вистачило . Все так було швидко , «зіжмакано», не до кінця розкрито . Автор не пропонував нам різних підозрюваних , просто були труп* і ті хто брав участь в розслідуванні . Вбивця через це мак сильно мені був нецікавий , а його причини вбивст* безглузді . Я все таки люблю , коли нам повільно розкривають вбивцю , його логіку та наміри , коли нерви прям на межі . А тут це було так : на те вам тру*, ше один , ще один , а от вам і вбивця . Але хто він теж до кінця незрозуміло , бо знову ж ці прізвиська ?.

Корочє , не зрозуміла я цього геніального задуму , мені було абсолютно не цікаво . Не планую читати наступні книги з циклу .

Нуарний трилер від українського автора Дмитра Палія захоплює непередбачуваним сюжетом, напругою та іграми розуму.
На вулицях Львова розпочав свою моторошну гру в хрестики-нулики серійний вбивця. Кожна нова жертва - це новий хід і коли буде кінець гри відомо лише злочинцю. Слідчі і судмедексперти намагаються зрозуміти його хід думок, але вбивця всеодно залишається на крок попереду.
Сюжет захоплює з перших сторінок (хочу попередити, будьте уважні до деталей, все буде мати значення) і хоч книга досить невеличка, але автору вдалося так закрутити події, що в фіналі просто вау, такого я точно не очікувала.
"Порожній пазл" - це не просто детективна історія, це психологічна гра, яка захоплює і жахає одночасно. В книзі багато детальних описів роботи судмедекспертів, але вони не бридки, а навпаки, допомагають скласти повну картину. Відчувається, що автор має медичну освіту і добре знається на даній темі.
У персонажів немає імен, лише прізвиська, що також додає особливої атмосфери. Мені це не заважало, хоча для когось може бути мінусом.
Напруження, таємниці, символіка, моральна неоднозначність, образа, одержимість, помста: все це сплітається в один клубок, який читачам необхідно розплутати. І повірте, це буде захопливе читання.
Ще хочеться відміти неймовірно гарне оформлення книги, кольоровий зріз і ілюстрації.
Мені книга сподобалася, хоча я не фанат цього жанру, було цікаво і атмосферно, тож можу радити і вам, для захопливих осінніх читань.