Повен неба капелюх

Друга книга з підциклу про Тіфані Болячку, малу відьму.

Тіфані відправляється у “найми” до панни Рівень. Але насправді вона навчається у справжньої відьми. Але насправді… вона виконує майже ту саму хатню роботу, яку виконувала вдома. Крім, хіба що, доїння. Тут вона доїть кіз. А кози, за визначенням Тіфані - то вівці з мізками.

Також на Тіфані полює магічна істота - бджільник, якому завжди шукає гострий розум в тому тілі, в яке прагне вселитися. А Нак Мак Фіглі залишилися вдома, у Крейдяному краї, і нікому наглянути за “нашою великою малою”.

І ніби цього замало, Тіфані жорстоко висміюють юні відьми на її першому шабаші за віртуальний капелюх, якого вона отримала у подарунок від самої панни Дощевіск.

Але Тіфані, за допомогою друзів, усе-таки дасть собі раду, а потім буде знову приймати пологи у овець і робити найкращий в Крейдяному краї сир. І люди цього краю, котрі за звичаєм ненавиділи відьом, будуть казати, мовляв, яка ж то відьма? Вона ж наша Тіфані: вона приводить на світ ягнят, і взагалі онучка самої Бабуні Болячки

У другій книзі циклу юна Тіффані повинна залишити Крейдяний край й стати ученицею більш досвідченої відьми пані Рівень, яка може показати їй, як розвивати та контролювати її вроджені таланти (окрім виготовлення сиру, бо тут Тіффані досягла небаченої майстерності).

Тіффані не ідеальна, і тому вона така чудова. Вона проста, хоча має надзвичайну чаклунську силу. Тіффані може бути трохи самовпевненою, дратівливою, пихатою і гордою. Саме тут ви можете побачити схожість між Тіффані та Бабусею Дощевіск, і у вас може виникнути відчуття, що Тіффані — молодша версія Бабусі (яка входить до моїх улюблених персонажів Дискосвіту).

Мені дуже подобається версія відьом, які майже ніколи не використовують справжню магію, але натомість показують, наскільки це безглуздо, оскільки ви можете використовувати логіку або просто здоровий глузд. Насправді дивитись і слухати людей, піклуватися та застосовувати знання з медицини, працюючи з людьми набагато важче, але й ефективніше. Брати відповідальність, коли ніхто інший цього не хоче – справжнє завдання відьом.

"Щоб бути відьмою, не обов'язково часто використовувати магію. Знати, як її не використовувати — це важливіше."

Малолюдці з попередньої книги повертаються, але цього разу вони не мають такої великої та центральної головної ролі. Вражає, як легко Пратчетт поєднує кумедні пригоди, включно з непристойними малолюдцями з дуже глибокими думками про смерть та плинність буття.
Важко пояснити, чому я так полюбила цю книгу, якщо ви не читали жодної книги Пратчетта, але чекайте, чому ви не читали жодної книги Пратчетта!?

Повен неба капелюх - Террі Пратчетт. Книги цього автора варто брати коли хочеться відпочити і повірити в те, що все на світі можна вирішити, а якщо не можна то варто прийняти таким як воно є. Я, звісно, до цього стану класичної нірвани, ще не доросла і, напевно, не доросту ніколи але почитати про таке досить приємно. Особливо якщо манера опису достатньо іронічна, а герої трохи пришелепкуваті. Відчуваєш прямо спорідненість душ) Загалом радять читати по черзі і по серійно, я ж читаю як душа ляже. І мені здається, що нічого від цього не втрачаю. Ось і цей раз взяла другу книгу з серії про відьом, не читавши першу, і насолодилась читанням в повній мірі. Але то, звісно, все індивідуально і кожен вирішує для себе. Проте по секрету - читати можна і в різнобій
Тіфані Болячка - досить доросла панянка одинадцяти років роду. Їй вже пора йти десь в найми, набиратись мудрості в сусідів. Особливо якщо мудрість відьомська. Тому в один спекотній літній денб дівчинка вирушає в довгу путь до своєї нової наставниці. А в цей момент за нею вирушили її самоназвані охоронці забіякуваті фейрі, а також прадавнє зло, що хоче захопити тіло Тіфані. Хто з цих троїх досягне поставленої мети і чи справді всі вони знають, цю мету насправді?