Як можна здогадатися з назви, цей роман оповідає про 20-тирічних ветеранів, які повернулися з кривавої війни, однак тепер почуваються зайвими у відносно мирний час. Вони покалічені фізично і морально, самотні та непотрібні. Під час війни вони плекали надію, що виживуть, і водночас боялися про щось мріяти й будувати плани на майбутнє. Однак що їм робити тепер, коли все скінчилося?
Світ, описаний у цій книзі, пронизаний кволою надією на краще, страхом і абсурдом. Чого, наприклад, варта сцена у школі, бо, як виявилося, багато героїв-фронтовиків навіть не мають атестату про здобуття середньої освіти і тепер змушені знову взятися за підручники й готуватися до випускного іспиту!
«Повернення» справило на мене незабутнє враження. Я щиро рекомендую цю книгу до прочитання. Оцінка: 10/10.
Довго відкладала її, як відчувала, що в житті буде певний період, коли історія буде актуальна і важлива (хоча коли Ремарк не важливий і не актуальний для мене?).
Так і сталось.
Буквально місяць тому приїжджав чоловік з фронту і якраз підштовхнув мене до прочитання цієї книги, сам того не розуміючи. Просто в певний момент я зрозуміла, що нам зараз важко по-своєму, але коли хлопці почнуть повертатись з війни, буде ще гірше.
Нам потрібно буде адаптуватись під їх морально-психологічний стан, який вже ніколи не повернеться до стабільного. Війна – це діагноз. Це хвороба життя. Побувавши там одного разу – вона змінить твоє майбутнє блискавично і без повернення.
І от я взяла до рук цю книгу. Розуміла, що Ремарк зможе мене обійняти по-дружньому і в той же час показати реалії. Ремарк для мене є хорошим другом – він не обмане.
Боляче. Я не могла дихати.
Я читала і така: