Про хлопчика

«Про хлопчика» Ніка Горнбі — британський роман про дружбу й дорослішання в Лондоні 1990-х. Вілл Фрімен живе на відрахування за різдвяну пісню, яку написав його батько. Він вигадує маленького сина й ходить на зустрічі групи для одиноких батьків, щоб знайомитися з жінками. На одному з пікніків Вілл зустрічає дванадцятирічного Маркуса. Хлопцеві важко в новій школі, а вдома він турбується за маму Фіону. Вілл прийшов на пікнік зі своєю вигаданою історією, а Маркус поступово знаходить у ньому дорослого, до якого може звернутися з реальними питаннями.

Вілл Фрімен і Маркус у романі Ніка Горнбі

Вілл може розпоряджатися майже всім своїм часом. Дохід від пісні дає йому змогу обходитися без роботи, а звички й уподобання підказують, як заповнити день. На початку він намагається оцінити, наскільки добре знається на тому, що тепер вважають модним. Для цього Вілл навіть береться за тест у журналі. Його відповіді стосуються музики, одягу й того, що він купує. У Маркуса ті самі речі мають зовсім іншу вагу. Після переїзду з Кембриджа до Лондона він намагається зрозуміти, чому в новій школі його одяг і манера поводитися дають однокласникам привід зачіпати його. Так те, що Вілл сприймає як гру зі смаками, для Маркуса може вплинути на цілий день.

На пікніку Вілл пробує заговорити з Маркусом про спорт, а хлопець радше обговорив би Джоні Мітчелл чи Боба Марлі, яких слухає з мамою. Відмінність між ними відразу чутно в розмові. Вілл має готове уявлення про інтереси дванадцятирічних, тоді як Маркус спирається на те, що знає з дому. Згодом музика і те, як про неї говорять ровесники, стають для хлопця одним зі способів порозумітися з ними. У цих розмовах Горнбі показує, скільки правил підліткової компанії доводиться вгадувати людині ззовні.

Дружба й дорослішання в романі «Про хлопчика»

Горнбі веде оповідь то ближче до Маркуса, то ближче до Вілла. Тому одна й та сама зустріч має для них різну вагу. Вілл думає, яке враження справить на інших дорослих. Маркус оцінює, чи можна говорити з ним про школу й про те, що відбувається вдома, коли Фіоні важко. Така зміна точки зору дає місце і комізму вигадки про сина, і тривозі хлопця, який хоче мати поруч людей, на котрих може покластися.

Книжка підійде читачам британської прози з гумором і конкретними подробицями повсякденного життя. У розмовах про одяг, музику й школу герої вчаться бачити, чого потребує інший. Маркусові це дає змогу шукати підтримку за межами дому, а Віллові — вперше за довгий час враховувати у своїх планах людину, яка справді на нього розраховує.