Авторка дуже вміло описує все що оточувадо Алму з дня її народження і як її батьки, а точніше їх певна байдужість, вплинули на дівчинку. Поряд із жорстким батьком, що не вмів проявляти жодної теплої емоції і виросла Алма, яка на стільки старалася завоювати батькову увагу, що і сама стала на нього дуже схожою своєю поведінкою, манерами. А гострий розум, що вона перейняла від обох батьків, дозволив їй з дитинства стати частиною дорослого світу.
Та поряд з нею росла тендітна дівчинка, яку прийняли в сім'ю і вважали за доньку, але яка так і не стала Алмі сестрою. Вічна конкуренція і тотальне непорозуміння, та і вплив батьків, зробили їх аж надто чужими.
А життя самої Алми текло посеред природи та науки, якій вона себе присвятила, віддала всеціло, бо більше немала кому себе присвятити. Дебела і некрасива, зате гостра на розум та жорсткий характер. І мало хто знає що всередині жила, жевріла дівчинка та жінка, які так і не отримали найважливішого в цьому житті, любові що зігріває серце і душу.
От тільки все це так повільно, без поспіху. Це об'ємна книга і в ній так всього багато. В ній відносини в сім'ї, дружба і ненависть, боротьба за право бути першою, визнаною. В цій книзі про кохання що горить в серці і там де згорає.. вона про мандри і науку, новий світ відкритий Алмою, її книги та спроба бути визнаною в світі чоловіків-науковців. Ця книга про життя, з випробуваннями, негараздами, відкрите і без прикрас.
Але чи була я задоволена книгою? Не зовсім, адже мені не вистачило динаміки і було забагто описів, які так хотілося скоротити.
Сюжет книги починається з історії Генрі Віттекера, який виріс у бідності, але завдяки підприємницьким здібностям і безкомпромісній рішучості став одним із найбагатших промисловців у Північній Америці. Він виховував свою дочку Альму у дусі наукової освіти та інтелектуальної допитливості. Оточена книжками, науковими інструментами та різноманітними рослинами, вона розвинула глибоку зацікавленість до ботаніки. Під наглядом батька, Альма отримала освіту, значно кращу за звичну для дівчат її часу. Спеціалізуючись на мохах, вона здобула визнання у наукових колах, але часто стикалася з упередженнями через те, що була жінкою в XIX столітті. Незважаючи на це, Альма продовжувала працювати, багато подорожуючи, відвідуючи різні куточки світу, зокрема Південну Америку, де вивчала екзотичні рослини.
Шлюб Альми з художником Амброзіусом Пайком, чиї орхідейні ілюстрації її зачарували, також значно вплинув на її життя. Альма бачила в ньому споріднену душу, здатну розділити її любов до природи та мистецтва. Проте швидко виникли труднощі: Амброзіус, схильний до містицизму, відрізнявся від науково налаштованої Альми. Їхні стосунки ускладнила ще сексуальна несумісність, що породила напруженість і розчарування Альми, яка мала глибокі емоційні та фізичні потреби. Віддаляючись від Амброзіуса, Альма ще більше занурилася в роботу, знаходячи в науці втіху та сенс. Її шлюб, хоч і приніс багато болю, зміцнив її рішучість та самостійність, зробивши її ще більш відданою своїй справі.
З перших сторінок авторка майстерно переплітає історичну правду з художньою вигадкою. Світ ботаніки та науки XIX століття оживає з неймовірною деталізацією та реалістичністю, а образ Альми, яка зростає в блискучу науковицю, надихає і захоплює. Історія її кохання та складні людські стосунки розкривають усю багатогранність справжнього кохання, його красу та складність.
Після літнього настрою роману "Їсти, молитися, кохати", найменше чекаєш від авторки такої сильної й драматичної історії.
Здається, у Алми Віттекер є все — заможна родина, гарна освіта, можливість подорожувати та займатись тим, що приносить задоволення.
Але, природа всіх речей полягає в балансі, якщо чогось у надлишку, то іншого — дуже бракує. Алмі бракувало розуміння й взаємного кохання.
Її жага до знань і відкриттів захоплює, саме такі старанні й наполегливі люди роблять відкриття, які змінюють світ.
Звісно, як і всі люди, вона робила помилки, приймала нелогічні рішення, але, поміж тим, вона викликає повагу й співчуття від першої до останньої сторінки.
Вихована в суворих рамках, вирощена серед мудрих книжок, в якийсь момент вона дозволяє собі бути просто жінкою. Надзвичайно розумною, талановитою, кмітливою, але й ніжною, розміреною, чуттєвою.
Ось тільки час... Він зовсім не чекав, поки вона зважиться бути собою, і швидко сплинув, аж надто швидко.
Книга доволі велика (700 сторінок), але саме цей об’єм дозволяє нам сповна дізнатися про життя Алми Віттекер – жінки з гострим розумом, невтомним духом та жагою до життя. Ще зі свого народження її привчали до науки та навчання, мотивували й зароджували у ній цікавість до навколишнього світу. І до останнього свого подиху вона залишалася вірною собі та своїм принципам.
Ця історія стала для мене відкриттям у Елізабет Ґілберт, тому що раніше у цієї авторки я майже не читала художніх книг. Незважаючи на те, що події у романі «Природа всіх речей» відбуваються доволі давно, ми всі можемо надихнутися Алмою Віттекер та взяти щось для себе.
Також поділюся декількома гарними думками з книги:
• Доки сонце ще високо, ніколи не відкладай роботи з надією, що завтра матимеш більше часу – бо завтра буде стільки ж годин, як сьогодні, а раз занедбавши свої справи, більше їх не надолужиш.
• Колись ти зрозумієш, що в цьому світі страждання не минає нікого, навіть щасливих на позір людей.
• От ти колись помічала, що найгарніший бузок той, який росте уздовж занехаяних комор і покинутих халуп? Деколи краса найяскравіше сяє на тлі легкої занедбаності.
• Вона зрозуміла, що світ ділиться на дві категорії: тих, хто щосили хапається за життя, і тих, хто здається і вмирає. Так просто. І це стосувалося не тільки людей, а й усіх живих істот на землі, від найдовершенішого творіння до найскромнішого.