Найбільше запам’яталося «Птахи» — історія з доволі простим задумом, але потужним емоційним фоном. Її сила — в поступовому нагнітанні страху без надмірної динаміки. Інші твори, як-от «Монте-Верита» чи «Яблуня», змальовують дивні, гнітючі ситуації, в яких буденне поступово зсувається в щось тривожне, іноді незрозуміле, але цим і привабливе.
Що мені справді сподобалося — це те, як авторка не намагається пояснювати усе до дрібниць. Її тексти залишають простір для інтерпретації. Часто навіть не сюжет, а настрій тримає після прочитання. Це як літературна прогулянка в тумані — не зовсім ясно, куди ти йдеш, але атмосфера тримає. І хоч жанр не мій, книжка справила враження.
Мені шалено сподобався стиль написання, настільки авторці вдавалося підлаштовуватися щоразу під нового героя, змушуючи кожне слово дуже точно відображати внутрішній світ персонажа, його переживання.
Птахи - напевно, єдина розповідь, що виділяється з усієї збірки, з ухилом більше в класичні жахи, ніж у людську драму.
Монте-Верита - наймістичніше оповідання, з колоритним антуражем малонаселеної гірської місцевості, стародавнім культом і нерозділеним, сліпим коханням.
Яблуня - сімейна драма про конфлікт характерів, розказана від імені героя, що свято вірить у принесену ним брехливу жертву.
Маленький фотограф - заможна жінка відпочиває на курорті без свого чоловіка і від нудьги заводить роман з фотографом. Однак, коли настає час прощання, вона розуміє, що позбавитися свого шанувальника не так просто.
Поцілуй мене ще раз, незнайомцю - молодий хлопець йде в кіно і там зустрічає дівчину, в яку закохується, і їде її проводжати. Його не бентежить ні дивна поведінка дівчини, ні місце, куди вона його привела, він уже будує плани спільного життя з нею. Але наступного дня всі його мрії зруйнувалися...
Хто ще каже, що не любить короткої прози? Тоді я йду до вас — із "Птахами" Дафни дю Мор'є.
Тихенько шкрябаю у двері. Ви зачиняєтесь, але на ранок знаходите книжку під подушкою.
Моторошно? Саме такими є її оповідання.
Тендітні риси, вольове підборіддя… У цій світлій голові з ніжними русявими хвилями народжувалися темні й моторошні історії, які надихнули Альфреда Гічкока на створення своїх шедеврів психологічного трилеру. Дафна Дю Мор'є — одна з найвідоміших британських письменниць ХХ століття, нагороджена численними преміями в Англії та США, і її талант створювати холодну, пронизливу атмосферу просто заворожує.
Не обіцяю вам серцевого нападу від страху, але приготуйтесь до світу, де звичайні речі набувають зловісних рис. Невиразні звуки у темряві, зграї птахів, що надто низько пролітають над головою, погляди перехожих, які мовчки натякають, що знають більше, ніж ви собі уявляєте. Вона створює напругу, яка повільно проникає у свідомість і не відпускає навіть після останньої сторінки.
Читати ці оповідання було водночас страшно й надзвичайно приємно. Кожне слово дю Мор'є нагадує про силу літератури змінювати відчуття, передавати страх, створювати загадки. Я дуже рада, що познайомилася з ними.
Романи Дафни дю Мор'є теж люблю, але в короткій прозі її найкращі риси — моторошна атмосфера, загадковість, містика, а також кохання та звичайні людські емоції — концентруються з такою силою, що захоплює подих.
Особливо вразили "Птахи" та "Яблунька", а останнє — "Старий" — просто розірвало мене на шматки! Щиро раджу цю збірку кожному, хто шукає по-справжньому глибокі та проникливі історії.