Відгуки і рецензії читачів
06.09.2026
Галина Пагутяк «Путівник розгублених»
Роман-містерія (2026)
«Кожен шукає свій Єршалаїм.»
Глибоко, атмосферно та багатошарово...
Троє паломників вирушають до Єршалаїму. Марія прагне повернутися туди, де колись відчула спокій душі. Йона несе із собою пам'ять про дружину й дітей, що стали його найважчим тягарем. Старий дервіш Юсуф шукає місце, де завершиться його земна дорога. Попереду — війна, чужі краї, випадкові супутники, видіння і знаки. Але найважчий шлях кожному доведеться пройти не землею, а власним серцем.
Вони блукають між реальністю і маренням, між минулим і теперішнім, між трьома релігіями, що зустрічаються у Святому Місті. І поступово розуміють: жоден путівник не покаже дороги тому, хто загубив самого себе.
Цей роман — не просто історія паломництва, а притча про пошуки власного Єршалаїму. Бо насправді він у кожного свій. Для когось це прощення, для когось — пам'ять, для когось — мир із самим собою. І дорога до нього завжди починається із дороги до себе.
Галина Пагутяк знову робить те, що вміє найкраще: занурюється в історію, міфологію та релійні тексти, створюючи світ, у якому все взаємопов'язане. Перед читачем постають Поділля початку ХХ століття, Остропіль і Меджибіж, Перша світова війна, хасидизм і постать Бешта, пам'ять про Хмельниччину та єврейські погроми. Християнство, юдаїзм та іслам не протистоять одне одному, а сходяться в Єршалаїмі — місті трьох релігій, яке водночас не належить нікому.
Особливо вражає біблійна символіка роману. Йона перегукується не лише з пророком, який пройшов крізь темряву черева кита, а й із Йовом, у якого Господь забрав усе, крім віри. Поруч живуть діббуки й ангели, хасидські легенди та молитви, танцюючі дервіші та безіменні діти.
Бджоли, чи не єдині комахи, що посідають особливе місце в Біблії, стають символом гармонії та Божого порядку. Коза ж несподівано постає не диявольською істотою, а поводирем до Святого Міста. А хасидська пісня «Бейзе вінтн» звучить крізь роман, наче ще одна молитва тих, хто шукає дорогу.
Це книга, після якої хочеться відкрити Біблію, перечитати хасидські притчі, згадати міфи й повернутися до самого роману ще раз. Найбільша її сила — у мові: густій, красивій, наповненій прихованими сенсами, які відкриваються лише уважному читачеві. Це один із тих текстів, які не закінчуються на останній сторінці. Вони ще довго тривають усередині.
І водночас ця книга залишає простір для розмислу — про віру, пам'ять і дорогу, яку кожен мусить пройти сам. Чи справді існує місце, де людина знаходить спокій? Чи не є Єршалаїм лише образом того, що ми все життя шукаємо всередині себе? І чи не виявляється найдовшою дорогою та, яка веде не через пів світу, а до власної душі?
Роман-містерія (2026)
«Кожен шукає свій Єршалаїм.»
Глибоко, атмосферно та багатошарово...
Троє паломників вирушають до Єршалаїму. Марія прагне повернутися туди, де колись відчула спокій душі. Йона несе із собою пам'ять про дружину й дітей, що стали його найважчим тягарем. Старий дервіш Юсуф шукає місце, де завершиться його земна дорога. Попереду — війна, чужі краї, випадкові супутники, видіння і знаки. Але найважчий шлях кожному доведеться пройти не землею, а власним серцем.
Вони блукають між реальністю і маренням, між минулим і теперішнім, між трьома релігіями, що зустрічаються у Святому Місті. І поступово розуміють: жоден путівник не покаже дороги тому, хто загубив самого себе.
Цей роман — не просто історія паломництва, а притча про пошуки власного Єршалаїму. Бо насправді він у кожного свій. Для когось це прощення, для когось — пам'ять, для когось — мир із самим собою. І дорога до нього завжди починається із дороги до себе.
Галина Пагутяк знову робить те, що вміє найкраще: занурюється в історію, міфологію та релійні тексти, створюючи світ, у якому все взаємопов'язане. Перед читачем постають Поділля початку ХХ століття, Остропіль і Меджибіж, Перша світова війна, хасидизм і постать Бешта, пам'ять про Хмельниччину та єврейські погроми. Християнство, юдаїзм та іслам не протистоять одне одному, а сходяться в Єршалаїмі — місті трьох релігій, яке водночас не належить нікому.
Особливо вражає біблійна символіка роману. Йона перегукується не лише з пророком, який пройшов крізь темряву черева кита, а й із Йовом, у якого Господь забрав усе, крім віри. Поруч живуть діббуки й ангели, хасидські легенди та молитви, танцюючі дервіші та безіменні діти.
Бджоли, чи не єдині комахи, що посідають особливе місце в Біблії, стають символом гармонії та Божого порядку. Коза ж несподівано постає не диявольською істотою, а поводирем до Святого Міста. А хасидська пісня «Бейзе вінтн» звучить крізь роман, наче ще одна молитва тих, хто шукає дорогу.
Це книга, після якої хочеться відкрити Біблію, перечитати хасидські притчі, згадати міфи й повернутися до самого роману ще раз. Найбільша її сила — у мові: густій, красивій, наповненій прихованими сенсами, які відкриваються лише уважному читачеві. Це один із тих текстів, які не закінчуються на останній сторінці. Вони ще довго тривають усередині.
І водночас ця книга залишає простір для розмислу — про віру, пам'ять і дорогу, яку кожен мусить пройти сам. Чи справді існує місце, де людина знаходить спокій? Чи не є Єршалаїм лише образом того, що ми все життя шукаємо всередині себе? І чи не виявляється найдовшою дорогою та, яка веде не через пів світу, а до власної душі?