П'ятеро

П'ятеро - Ґай Морпасс. Я люблю читати фантастику та антиутопію, експеремнти над соціумом, так би мовити. Ця книга виявилась щось із цих жанрів плюс трилер. Одне, що мені не сподобалось це те що десь ближче до середини книги ви вже будете в курсі хто цю всю кашу заварив. Незнаю чи то випадково чи то так задумувалось але автор пракчтино в лоба озвучи хто і чому. Мені це не зайшло, люблю коли мені дурять голову до самого фіналу. Але загалом ідея світу дуже класна, так він не дуже прописаний проте в книзі стільки подій, що цей момент помічаєш уже як відклав читання. Герої теж дещо карикатурно однобокі. Без особливого розвитку. Як в якомусь серіалі 00 - тут вам стерво, качок, гік, товстун і розумна няшка яка всім подобається. А також кримінальні розборки і фу расєянська мафія притрушена казахстанським громадянством. Таке. Але загалом враження в мене дуже приємні, мізки трохи попудрили, хоч і не до кінця
В майбутньому люди вже не вмирають від хвороб і старості. Довжина життя обмежена лише нещасними випадками та роллю в суспільстві яку ви собі оберете в 17 років. Гед, анді, робітник чи комуна. Алекс, Кейт, Сьєрра, Бен і Майк — це комуна. Пятеро особистостей що живуть в одному тілі, з циклами по чотири години. На пряму вони не спілкуються і один з одним в часових рамках не перетинаються. Передавати повідомлення можуть лише за допомогою чату. В такому вигляді дуже важко будувати стосунки але зате довжина життя максимальна - 125 років. Тим паче якщо скористатись послугами Парку смерті, де вигравши у гру і вбивши декілька людей можна отримати на свій рахунок ще декілька днів, місяців чи навіть років. Для комуни програш не рівнозначний смерті, а лише періоду стазису поки їх не перенесуть в нове тіло. Здавалось би скрізь профіт, проте що станеться якщо особистості почнуть вмирати насправді? Невже вбивця прокрався в комуну чи це хтось з них?

Уявіть, що ваше тіло – це вмістилище для ще чотирьох людей. Таку ціну платять ті, хто народжується в суспільстві майбутнього, перенаселеному та спаплюженому людьми: за власним вибором ти обираєш, ким станеш – гедоністом, андроїдом, робітником чи цілою комуною, як наші головні герої. Їх п’ятеро і вони ділять одне тіло, але це нічого страшного, адже тіло більше не є чимось більшим за звичайний сосуд, а справжню цінність має лишень час. Час, який можна прожити, тут як валюта, тому коли нашим героям пропонують отримати цілих двадцять років, вони сліпо погоджуються, що призводить до низки трагічних подій…

Отже, я, насправді, маю претензії до книжки, але спочатку про те, що сподобалося. Сам задум доволі цікавий, я постійно проводила паралелі з «Першому гравцеві приготуватися», бо всі ці ігри та квести, які описувалися в книзі, давали мені приємні підліткові флешбеки. Книжок із подібним змістом я, насправді, ще не читала і сам концепт був чудовим…поки автор не взявся його розписувати. Того, що мені не «зайшло», все ж в рази більше: це, по-перше, авторська оповідь. Я вже неодноразово писала тут у відгуках, що мені важливо, аби діалогів/дій/описів/внутрішніх монологів персонажів було більш-менш порівну, але ця книга на 90% складається з концентрованих дій, за якими погано проглядаються думки та мотиви персонажів: вони все будуть проговорювати словами через рот, майже не залишаючи простору для цікавих зачіпок та думок.

По-друге, самі персонажі. Вони надзвичайно пласкі та вся їхня особистість будується виключно на одній-двох характеристиках, які автор, до того ж, одразу демонструє на перших же сторінках: от вам персонаж-качок, вся personality якого будуватиметься на його одержимості спортом, а от вам зле стерво, яке буде злим стервом фактично від початку до кінця, з мінімальними змінами в своєму настрою та у своїй мотивації. Такі персонажі, може, в певних ситуаціях виглядають кумедно і карикатурно, але в тому сетінґу, в який їх автор вмістив, вони виглядають абсолютно по-дитячому наївними та нереалістичними. З цього ж випливає моя претензія до кінця історії: якщо на початку всі дурощі персонажів я ще могла терпіти, то коли автор розкрив нам мотивацію «головного злодія», то моя віра в те, що відбувається між цими всіма персонажами остаточно розбилася на друзки. Тобто ЦЕ ВСЕ відбулося через НАСТІЛЬКИ НЕЗНАЧНУ РІЧ? А могло б виглядати більш реально, якби автор не лінувався прописувати бодай мінімальну мотивацію своїх персонажів, а не тільки їхні дії.
А ще тут купа «злих рускіх», що теж дуже ріже око. Банальнішу річ було й геть придумати. Та й загалом, книжка ду-уже намагається бути «крутим голлівудським блокбастером» і, можливо, дійсно отримає колись екранізацію, адже читається вона більше як сценарій, аніж повноцінна художка…