Щоб керувати кількістю людей на планеті, у віці 17 років усі люди повинні прийняти рішення про те, як вони проживуть решту свого життя. Один із варіантів — стати комуною — п’ять розумів в одному тілі — жити разом 142 роки. Алекс, Бен, Кейт, Майк і Сьєрра прийняли це рішення і вже прожили разом 25 років. Вони грають в ігри типу квестів у "парках смерті", щоб спробувати виграти більше часу, який можна обмінювати як гроші.
Одного разу Кейт роблять пропозицію, від якої вона не може відмовитися, в обмін на додаткові 20 років. Але чи була це занадто хороша пропозиція, щоб бути правдою? Вона та інші незабаром дізнаються про це, оскільки один із них не з’являється наступного дня.
Що з ними сталося? Хтось із інших у комуні винен? Або хтось інший замішаний?
Як на мене, є кілька недоліків, головний з яких полягає в тому, як легко і швидко герої сприймають кардинальні зміни обставин і смерть. Хоча, можливо, якби ви існували в цьому світі, ви б не вважали смерть такою великою проблемою.
Загалом чудова книга, яка може задовольнити багато різних смаків, і я думаю, що з неї вийшов би цікавий фантастичний фільм.
В майбутньому люди вже не вмирають від хвороб і старості. Довжина життя обмежена лише нещасними випадками та роллю в суспільстві яку ви собі оберете в 17 років. Гед, анді, робітник чи комуна. Алекс, Кейт, Сьєрра, Бен і Майк — це комуна. Пятеро особистостей що живуть в одному тілі, з циклами по чотири години. На пряму вони не спілкуються і один з одним в часових рамках не перетинаються. Передавати повідомлення можуть лише за допомогою чату. В такому вигляді дуже важко будувати стосунки але зате довжина життя максимальна - 125 років. Тим паче якщо скористатись послугами Парку смерті, де вигравши у гру і вбивши декілька людей можна отримати на свій рахунок ще декілька днів, місяців чи навіть років. Для комуни програш не рівнозначний смерті, а лише періоду стазису поки їх не перенесуть в нове тіло. Здавалось би скрізь профіт, проте що станеться якщо особистості почнуть вмирати насправді? Невже вбивця прокрався в комуну чи це хтось з них?
Отже, я, насправді, маю претензії до книжки, але спочатку про те, що сподобалося. Сам задум доволі цікавий, я постійно проводила паралелі з «Першому гравцеві приготуватися», бо всі ці ігри та квести, які описувалися в книзі, давали мені приємні підліткові флешбеки. Книжок із подібним змістом я, насправді, ще не читала і сам концепт був чудовим…поки автор не взявся його розписувати. Того, що мені не «зайшло», все ж в рази більше: це, по-перше, авторська оповідь. Я вже неодноразово писала тут у відгуках, що мені важливо, аби діалогів/дій/описів/внутрішніх монологів персонажів було більш-менш порівну, але ця книга на 90% складається з концентрованих дій, за якими погано проглядаються думки та мотиви персонажів: вони все будуть проговорювати словами через рот, майже не залишаючи простору для цікавих зачіпок та думок.
По-друге, самі персонажі. Вони надзвичайно пласкі та вся їхня особистість будується виключно на одній-двох характеристиках, які автор, до того ж, одразу демонструє на перших же сторінках: от вам персонаж-качок, вся personality якого будуватиметься на його одержимості спортом, а от вам зле стерво, яке буде злим стервом фактично від початку до кінця, з мінімальними змінами в своєму настрою та у своїй мотивації. Такі персонажі, може, в певних ситуаціях виглядають кумедно і карикатурно, але в тому сетінґу, в який їх автор вмістив, вони виглядають абсолютно по-дитячому наївними та нереалістичними. З цього ж випливає моя претензія до кінця історії: якщо на початку всі дурощі персонажів я ще могла терпіти, то коли автор розкрив нам мотивацію «головного злодія», то моя віра в те, що відбувається між цими всіма персонажами остаточно розбилася на друзки. Тобто ЦЕ ВСЕ відбулося через НАСТІЛЬКИ НЕЗНАЧНУ РІЧ? А могло б виглядати більш реально, якби автор не лінувався прописувати бодай мінімальну мотивацію своїх персонажів, а не тільки їхні дії.
А ще тут купа «злих рускіх», що теж дуже ріже око. Банальнішу річ було й геть придумати. Та й загалом, книжка ду-уже намагається бути «крутим голлівудським блокбастером» і, можливо, дійсно отримає колись екранізацію, адже читається вона більше як сценарій, аніж повноцінна художка…