Питання життя і смерті
«Питання життя і смерті» Ірвіна та Мерилін Ялом — спільні мемуари про час після того, як Мерилін дізналася про невиліковну хворобу. Ірвін, психіатр і письменник, та Мерилін, дослідниця історії жінок і французької літератури, почали писати впродовж кількох днів після діагнозу. Вони прожили в шлюбі шістдесят п’ять років і взялися описувати цей період окремими розділами від кожного. Тому читач бачить і досвід Мерилін, якій доводиться вирішувати, як прожити час, що залишився, і досвід Ірвіна, який готується втратити близьку людину.
Щоденникові записи Ірвіна та Мерилін Ялом
Подружжя пише в міру того, як розгортаються події. У записах є рішення, які в той момент ще не ухвалено, і розмови, наслідків яких обоє не знають. Це важить для форми мемуарів. Досвід хвороби не зведено до спільного переказу після завершення. Мерилін може говорити про власні сили, плани й межі, а Ірвін — про те, як змінюється його життя поряд із нею. Їхні погляди чергуються й дозволяють побачити, чому навіть дуже близькі люди сприймають той самий день по-різному. Ідею книжки запропонувала Мерилін під час прогулянки парком. Ірвін спершу сприйняв її як задум для окремої книжки дружини, а Мерилін наполягла на спільній роботі. Звідси в мемуарах два самостійні голоси, які мають однакове місце в задумі.
Професійний досвід авторів також входить у розповідь. Ірвін багато років працював із людьми, які боялися смерті, а тепер з’ясовує, що відбувається з цими знаннями в житті власної родини. Мерилін пише як авторка, що звикла працювати з текстом і визначати, про що може говорити від свого імені. Книжка дає місце її рішенням поряд із реакцією людини, яка хоче підтримувати її й водночас боїться розлуки.
Горювання після втрати в мемуарах Яломів
Після смерті Мерилін Ірвін продовжує записи сам. В одному епізоді він ставить її портрет у кімнаті, де дивиться фільм із сином та його дружиною, а тоді прибирає світлину, бо йому важко залишити її перед собою. Згодом він упізнає фільм, який уже дивився разом із Мерилін. Уривок показує, як спогад виникає з предмета й звичайної сімейної дії. Сам Ірвін іще не знає, як почуватиметься через кілька хвилин, і може описати лише те, що відбувається в цей вечір. Напередодні він грав із сином у покер. Дорогою додому йому захотілося розповісти Мерилін, як усе пройшло. Так у тексті з’являється ще одна форма зв’язку, звичка ділитися дрібними новинами.
Книжка підійде читачам мемуарів про тривалі стосунки, хворобу й горювання, яким важливо чути обох авторів. Поки вони пишуть разом, у центрі різні потреби двох людей, які мають спільне життя. Після втрати у фокусі лишається те, як Ірвін звикає до буднів, у яких колишні розмови й звички ще легко пригадати.