Раціональність. Що це таке, чому важливе і чому трапляється так рідко

БЕСТСЕЛЕР NEW YORK TIMES

Сьогодні людство досягло неймовірного технологічного і наукового розвитку, але разом з цим, схоже, втратило розум. Як може вид, який менш ніж за рік створив вакцину від Covid-19, вірити у фейкові новини, теорію змови та шарлатанство? Можливо, від природи ми просто ірраціональні?

Пінкер безжально відкидає це твердження та доводить, що і в примітивних племенах, і в технологічно найрозвиненіших містах люди народжуються розумними та раціональними. Людство просто забуло про переваги потужних інструментів міркування, які ми відкрили протягом тисячоліть: логіку, критичне мислення, імовірність і причиново-наслідкові зв'язки.

Ми боїмося змін, тому весь час робимо неправильні висновки, покладаючись на звички та інтуїцію. Та насправді раціональність є лише способом отримати те, чого ми хочемо. Саме вона веде нас до найкращого вибору та допомагає цьому світові не скотитися в хаос.

Чому варто прочитати книжку «Раціональність. Що це таке, чому важливе і чому трапляється так рідко»?

• Допомагає зрозуміти, чому у світі сьогодні так багато ірраціональності та розповість, як це можна виправити, використовуючи прості інструменти.
• Продемонструє, що розум ніколи не виглядав так привабливо, як емоції, але при цьому навіть найірраціональніші люди заради досягнення цілей здатні діяти за розрахунком.
• Окреслює класичні помилки та пастки, в які потрапляє наш розум, коли потрібно зробити важливий вибір.

Про автора:

Стівен Пінкер — канадсько-американський науковець, який працює в галузі експериментальної психології та когнітивних наук. Він є також автором праць із популяризації науки. Пінкер відомий як активний прихильник концепції еволюційної психології та «обчислювальної теорії розуму».

Цитати з книжки Стівена Пінкера:

Ковідне шарлатанство, заперечення змін клімату та теорії змови є симптомами того, що дехто називає «епістемологічною кризою» та «ерою постправди». Інший симптом — фейкові новини. У другому десятилітті ХХІ століття соціальні медіа стали шлюзами для потоків вигадок.

Очевидна причина, через яку люди уникають сідати в потяг міркування, полягає в тому, що їм не подобається, куди він їх везе. Це може привести до висновку, який не відповідає їхнім інтересам, наприклад, таким розподілом грошей, влади чи престижу, що є об’єктивно справедливим, але приносить користь комусь іншому. Аптон Сінклер зазначав: «Важко змусити людину щось зрозуміти, коли її зарплата залежить від її нерозуміння».

Подія привертає увагу людей своєю незвичайністю, і вони не здогадуються, що все, пов’язане з нею, імовірно, не буде таким само незвичайним. Натомість вони придумують хибні причиново‑наслідкові пояснення того, що насправді становить статистичну неминучість.

Сумним прикладом є ілюзія, що критика діє краще за похвалу, а покарання — краще за винагороду. Ми критикуємо студентів, коли вони погано працюють. Але навіть якщо їм сильно не пощастить, таке погане виконання навряд чи повториться під час наступної спроби, тому їхні результати обов’язково покращаться, змушуючи нас думати, що покарання діє. Ми хвалимо їх, коли вони добре справляються, але блискавка не б’є двічі в одне місце, тому вони навряд чи впораються так само добре наступного разу, що вводить нас в оману, ніби хвалити — контрпродуктивно.