Реформа здорової людини. Як лікували українську медицину

Корупція, відсутність довіри до лікарів і бюрократія. Такою була українська медицина до початку трансформацій. Сьогодні медична реформа — одна із найефективніших та найуспішніших реформ у незалежній Україні. Про неї можна було почути із кожної праски.

У цій книзі крок за кроком розповідається історія роботи над медичною реформою із перших вуст. Її герої — це команда на чолі із колишньою в.о. міністеркою охорони здоров'я Уляною Супрун, яка стала не просто обличчям змін, а й взяла на себе найскладніше завдання — повністю переформатувати систему. Це була справжня боротьба цінностей із бюрократією, недовірою, кулуарними маніпуляціями і відсутністю підтримки. Але саме вона стала незворотною точкою змін в українській медицині.

«Реформа здорової людини» — це не нудна інструкція і навіть не практичний посібник із втілення реформ. Це натхненна історія про людей, яким попри перешкоди вдалося майже неможливе — вилікувати українську медицину.

Чому варто прочитати книжку «Реформа здорової людини. Як лікували українську медицину»?

• Розповідає про команду, яка не просто увійшла до міністерства, іноді того й не бажаючи, і підірвала систему із середини, але й заклала незворотну основу нової медичної системи в Україні.
• Кожному розділу передує коротка довідка про тогочасні події в Україні, завдяки чому історія сприймається невідривно від загальносуспільного історичного контексту, а також подається короткий літопис реформи.
• Розділи записані із перших вуст учасників команди — від експрем'єр-міністра Володимира Гройсмана, за каденції якого розпочато реформу, до комунікаційників реформи.

Про авторку:

Віра Курико — українська репортерка, авторка книжки «Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук’яненка» і «Мазепа. Право на шаблю». Пише для українських видань Reporters і «Локальна історія». Номінантка премії «Книга року BBC-2020». Лауреатка книжкової премії «Літакцент року-2020».

Цитати із книжки

Про стару систему охорони здоров'я в Україні:

Україна успадкувала систему охорони здоров’я від радянських часів. Утримуючи її, держава фінансувала ліжка в лікарнях, не зважаючи на те, скільки на них пацієнтів і яку їм надають допомогу. Гроші спершу спрямовували в обласні департаменти охорони здоров’я, а ті вже розподіляли до лікарень за непрозорими схемами. Утримуючи величезні площі, не зважаючи на ефективність, лікарні отримували однаково малі кошти, яких зазвичай вистачало хіба що на комунальні послуги та невеликі зарплати. На саме лікування, обладнання чи навіть медичні рукавички лишався мізер. Ще й гроші, не використані до кінця року — бо просто не встигли, — треба було щоразу повертати в бюджет.

Про нову медичну реформу:

Медреформа, яка стартувала 2017-го, кардинально змінила правила гри. Замість оплачувати ліжка, держава почала платити лікарням «за кожного пацієнта — за кожну послугу — за єдиним тарифом». Пацієнт зміг вільно обирати сімейного лікаря, зважаючи на якість і власний комфорт, а не на місце прописки. Сімейний лікар став точкою входу пацієнта в медичну систему, а його послуги держава почала оплачувати з огляду на кількість пацієнтів, які обрали цього лікаря. Передбачалося, що механізми оплати будуть удосконалювати і оплату за якість послуг додадуть згодом. Держава вперше чесно сказала: вона не здатна фінансувати всього лікування, натомість сформувала чіткий перелік найважливіших послуг, які оплачує цілком.

Про первинну ланку медицини:

«Україна має проблему “надмірної спеціалізації”. Із першими симптомами люди часто самі собі ставлять діагноз, перевантажуючи висококваліфікованих лікарів», — розповідає Катерина Майнзюк. Медичну реформу не можна було починати, не відродивши первинної ланки. «Первинка в Україні була занедбаною, туди заледве хтось звертався. У світі ж саме професійний терапевт здатен вирішити більшість звернень пацієнтів. Знизивши тиск на вторинку, туди можна скерувати оптимальні ресурси для випадків, з яким не здатна впоратися первинка».