Найкраще в цій історії – “ми можемо кинути в будь-який момент“. Це переконання настільки несправжнє, що хочеться ще більше в нього повірити. Ми так часто залежимо від різних речей, і нам здається, що можемо відмовитись від них завтра, але насправді ні. Це лише наші ілюзії.
Одна з особливостей цього роману – написання суцільним потоком тексту, без розділових знаків для прямої мови. Це вдало передає затуманений потік свідомості, коли не завжди зрозуміло, чи це мова персонажа, чи його думки, чи закадровий текст.
Автор насміхається над американською мрією, ставлячи під сумнів її реальність: чи може мрія здійснитися, якщо вона сама знищує нас?
P.S. В передмові сценарист зізнається, що не зміг прочитати роман з першого разу. І я так само мала багато разів мала бажання відкласти книгу, вона викликала стільки емоцій, що було важко їх переживати, і хотілося поставити це на паузу
⠀
«Реквієм по мрії» вийшла в циклі книг «КУЛЬТREAD» - серії художньої літератури, яка включає культові книги світового рівня. Я вже давно хотіла її прочитати, а тут ще й гарне видання від КСД - нова обкладинка та ілюстрація на форзаці!
⠀
Ця історія має дві лінії. В одній йдеться про Сару - вдову, яка проводить свої дні за переглядом різних телешоу. Вона від цього залежна. А одного разу їй приходить лист, що вона й сама потрапить на програму. Сара в захваті, це її мрія. Але для цього вона хоче схуднути, щоб її улюблена сукня підійшла. Допоможуть в цьому пігулки.
А в другій частині йдеться про її сина Гаррі, його друга Тайрона та дівчину Меріон. Вони - наркозалежні. Та одного дня в них виникає ідея про свій бізнес і майбутнє здається таким прекрасним.
⠀
Книга не поділена на розділи, але ці частини постійно чергуються і майже не переплітаються, крім того факту, що Гаррі - син Сари. Особливість книги - тут дуже великі абзаци, а діалоги взагалі не виділені. Це схоже на стиль Салі Руні. І спочатку було важкувато, бо я плуталась в діалогах. Але згодом звикла до такого тексту. Кожен герой має свою манеру розмови, тому вже по якихось словах можна було відслідкувати, хто то говорить.
⠀
Попри відсутність оформлення діалогів, книга дуже легко читається. Стиль автора приємний, на тексті взагалі не спотикаєшся.
⠀
Сама історія спочатку дарує читачеві, як і героям, відчуття, що все буде добре, мрії Сари, Гаррі, Тайрона та Меріон можуть стати реальністю. Але з кожною сторінкою, яка наближала кінець книги - це відчуття зникало, натомість зʼявлялось відчуття безнадії. Герої із самого початку обрали не той шлях, який може допомогти досягти їхні мрії.
⠀
Ця книга про самотність, про кохання, дружбу, про залежності, про вибори.
⠀
Досить непогана історія, але мені не вистачило емоцій. Наприклад, про наркозалежність «Вуличний кіт на імʼя Боб» розповідає більш емоційно. Але в «Реквієм по мрії» автор показує іншу історію - історію, яка немає щасливого кінця.
Читаючи цю книгу, я пережив цілий спектр емоцій — від співчуття до люті, від відчаю до надії, яка, здається, згасає з кожним новим розділом. Г’юберту Селбі вдалося створити історію, що показує, як людські мрії можуть стати пасткою, якщо їх поглине залежність.
Головні герої — Гаррі, його мати Сара, подруга Маріон і найкращий друг Тайрон — це люди, які прагнуть знайти щастя, але їхні шляхи затьмарюють неправильні рішення, розпач і залежність. Особливо боляче читати про Сару, яка мріє стати красивою й схуднути, щоб з’явитися на телебаченні. Її шлях від звичайної жінки до людини, яка втрачає себе через нав’язливі ідеї й таблетки, — це жахливе нагадування про те, як крихкими можуть бути наші мрії, якщо їхня основа — страх і самотність.
Селбі пише напрочуд чесно й жорстко. Він не прикрашає реальність, і це найбільше вражає. Мова книги — жива, безкомпромісна, часом груба, але саме завдяки цьому вона здається такою реальною. Ти буквально відчуваєш запах старої квартири, чуєш крики, бачиш сльози.
Це не просто історія про залежність. Це історія про те, як кожен із нас тримається за свої мрії, навіть коли вони вже давно перетворилися на ілюзії. Гаррі мріє про стабільність і спокій, але наркотики затягують його в порожнечу. Маріон шукає любов і сенс, але врешті-решт втрачає і себе, і свої переконання. Тайрон хоче втекти від своєї важкої реальності, але знаходить тільки ще більше болю. А Сара… Її мрія стає для неї смертельною пасткою.
Після прочитання книги я довго не міг заспокоїтися. Реквієм по мрії — це історія, яка примушує замислитися про те, як легко зруйнувати своє життя, якщо піддатися страхам, слабкостям і неправильним рішенням. Водночас вона нагадує, як важливо шукати підтримку й не дозволяти своїм мріям керувати життям.
Ця книга — не для слабких. Вона важка, вона болісна, але вона необхідна. Селбі майстерно показав, що реальність не завжди має щасливий фінал, і в цьому є своя жорстока правда. Читати Реквієм по мрії нелегко, але ця книга змінює світогляд, залишаючи глибокий відбиток у серці.
Я підходила до читання книги скептично.
Банально через те, що наркоманські історії далекі від мене.
Але книга в себе прямо занурює.
І спершу історія навіть кумедна.
Гаррі зі своїми друзями розслабляються, вживаючи наркотики. Але кожен себе переконує в тому, що це тимчасово. Що вони зможуть в будь-який момент завʼязати.
Гаррі мріє відкрити своє кафе, де його дівчина буде проводити поетичні вечори.
Мати Гаррі, Сара, має свою залежність. Жінка потерпає від самотності, бо чоловік її уже помер, а син не так часто звертає на неї свою увагу.
Тому весь свій час жінка витрачає на телевізор.
Одного дня вона отримує запрошення для участі в телевізійній програмі. І жінка вирішує, що їй терміново потрібно худнути, щоб на екрані телевізора виглядати ідеально.
Дуже швидко головні герої починають потопати в своїх залежностях, які знищують їх як фізично, так і психологічно.
Книга, як американські гірки - то взлети, то падіння.
Тут дуже багато бридких моментів, але дуже життєвих.