Відгуки і рецензії читачів
09.12.2024
Даніеля Дефо
Робінзон Крузо
Вперше прочитала цей твір десь у тринадцять років і з тих пір дуже полюбляю піджанр пригодницької літератури та кінематографа «робінзонада», де описують виживання людини чи людей на безлюдному острові серед дикої природи. А також у будь-якому незвичному, інакшому середовищі (історична та космічна робінзонада).
Прочитано та переглянуто немало за ці десятиліття, але все ж засновник жанру, роман Д.Дефо «Робінзон Крузо» лідирує в цьому переліку. Виданий далекого 1719 року, він досі в багатьох аспектах не втратив своєї актуальності, тому став твором, сюжет та мотиви якого постійно надихають нових і нових послідовників створювати твори, де б був використаний цей троп.
У підлітковому віці мене насамперед вразило те, що людина зуміла вижити і зберегти здоровий глузд, бо я тоді не уявляла, як існувати одній, переборюючи не лише труднощі виживання без багатьох базових речей, а й не мати спілкування та бути самотнім. Тож з величезною радістю дочитала до моменту, коли в другій частині твору Робінзон спасає П'ятницю, та нарешті має друга та помічника.
Хоча й опис того, як людина крок за кроком відновлює навички виживання серед природи теж не залишили мене байдужими і не полишають досі, це викликає щирий захват такими персонажами і такими реальними людьми, адже ми знаємо немало справжніх історій, схожих на історію Робінзона Круза, коли люди, навіть діти, потрапляли в аварії, опинялися на деякий час один на один з дуже не привітною природою та в жорстких умовах. Але їм вдавалося таки вижити, певною мірою і завдяки тому, що можливо колись, вони прочитали про досвід Робінзона Крузо. Але й звичайно, завдяки своєму розуму, наполегливості, праці, жазі до життя. Як і Робінзону, який провів на острові 28 років, і головне - залишився людиною.
Із задоволенням перечитала цю історію зараз у дорослому віці, і досі зачудована тим, як Робінзон приручував кіз, вирощував зерно, зберігав оптимізм, боровся з природніми катаклізмами, пережив купу пригод, коли можна було опустити руки, зневіритися, втративши надію. Але це не про Робінзона, він вистояв.
З романів, які створені по принципу робінзонади мені не менше подобалися в підлітковому віці«Таємничий острів» Жюля Верна, «острів доктора Моро» Г.Уелллса. До робінзонади можна віднести і роман «Марсіанин» Енді Вейра та фільм по ньому.
Нещодавно прочитала ще один твір з серії робінзонади, гарний підлітковий роман «Сокира» Гарі Полсена, який раджу вам і вашим дітям, заснований на реальній історії тринадцятирічного підлітка Браяна Робсона, що опинився один у канадській тайзі після літакотрощі і завдяки своїй наполегливості, винахідливості, сміливості та знанням зумів вижити та подати сигнал про те, що потребує допомоги.
А ще нещодавно дізналася, що існує і українська робінзонада — пригодницька повість Ігора Федіва та Вал. Златопольця (Валентина Отамановського) «Син України», видана 1919 року. Знайомство з нею в мене ще попереду.
Робінзон Крузо
Вперше прочитала цей твір десь у тринадцять років і з тих пір дуже полюбляю піджанр пригодницької літератури та кінематографа «робінзонада», де описують виживання людини чи людей на безлюдному острові серед дикої природи. А також у будь-якому незвичному, інакшому середовищі (історична та космічна робінзонада).
Прочитано та переглянуто немало за ці десятиліття, але все ж засновник жанру, роман Д.Дефо «Робінзон Крузо» лідирує в цьому переліку. Виданий далекого 1719 року, він досі в багатьох аспектах не втратив своєї актуальності, тому став твором, сюжет та мотиви якого постійно надихають нових і нових послідовників створювати твори, де б був використаний цей троп.
У підлітковому віці мене насамперед вразило те, що людина зуміла вижити і зберегти здоровий глузд, бо я тоді не уявляла, як існувати одній, переборюючи не лише труднощі виживання без багатьох базових речей, а й не мати спілкування та бути самотнім. Тож з величезною радістю дочитала до моменту, коли в другій частині твору Робінзон спасає П'ятницю, та нарешті має друга та помічника.
Хоча й опис того, як людина крок за кроком відновлює навички виживання серед природи теж не залишили мене байдужими і не полишають досі, це викликає щирий захват такими персонажами і такими реальними людьми, адже ми знаємо немало справжніх історій, схожих на історію Робінзона Круза, коли люди, навіть діти, потрапляли в аварії, опинялися на деякий час один на один з дуже не привітною природою та в жорстких умовах. Але їм вдавалося таки вижити, певною мірою і завдяки тому, що можливо колись, вони прочитали про досвід Робінзона Крузо. Але й звичайно, завдяки своєму розуму, наполегливості, праці, жазі до життя. Як і Робінзону, який провів на острові 28 років, і головне - залишився людиною.
Із задоволенням перечитала цю історію зараз у дорослому віці, і досі зачудована тим, як Робінзон приручував кіз, вирощував зерно, зберігав оптимізм, боровся з природніми катаклізмами, пережив купу пригод, коли можна було опустити руки, зневіритися, втративши надію. Але це не про Робінзона, він вистояв.
З романів, які створені по принципу робінзонади мені не менше подобалися в підлітковому віці«Таємничий острів» Жюля Верна, «острів доктора Моро» Г.Уелллса. До робінзонади можна віднести і роман «Марсіанин» Енді Вейра та фільм по ньому.
Нещодавно прочитала ще один твір з серії робінзонади, гарний підлітковий роман «Сокира» Гарі Полсена, який раджу вам і вашим дітям, заснований на реальній історії тринадцятирічного підлітка Браяна Робсона, що опинився один у канадській тайзі після літакотрощі і завдяки своїй наполегливості, винахідливості, сміливості та знанням зумів вижити та подати сигнал про те, що потребує допомоги.
А ще нещодавно дізналася, що існує і українська робінзонада — пригодницька повість Ігора Федіва та Вал. Златопольця (Валентина Отамановського) «Син України», видана 1919 року. Знайомство з нею в мене ще попереду.