Родина у вогні

Багато персонажів і довгий період історії (1898-1992, Індія, Нігерія, Уганда..). Дуже зачепила лінія життя дівчини, яка шукала власне місце, жінка з роду жінок, що дрейфують за вітром, і чоловіків, які вибираються на вершини, роду, якому не судилося пустити коріння. Вона так намагалася знайти спосіб повернутися до тієї іншої себе, особистості з власним центром тяжіння.

Акцент робиться на важливі речі:

Освіта - це те, чого в тебе не відібрати.
Ти щасливий, коли робиш те, що вважаєш за потрібне.

Ти можеш займатися чим завгодно. Їхати навчатися до коледжу. Стати великою людиною. Але памʼятай, що життєві випробування легше переживати в колі своїх людей. Сімʼя - це якір, який краще не втрачати. «Учительки кажуть, наче це легко - поїхати десь, почати інше життя. Але їхні родини живуть інакше. Може, відстань для них не означає так багато. Може, вони вірять, що повернуться»

Щастя - бути видимим у житті, мати справжнього друга.
Життя - це постійні зміни.
Ми не контролюємо того, як приходимо у світ. Але можемо обрати, як підемо з нього.
Можливо, це вроджене - поступатися собою заради тих, кого любиш. Мати дитину означає відмовитися від світу, який колись належав лише тобі.

Ми пристосовуємося до реальності, над якою заледве владні. Ми вирішуємо залишитися на боці живих. Робимо те, що належить робити, щоб мати права від народження, місце, де зможемо жити, гуляти й знати, що ми бажані, рівні та вільні.

Боїмося, що станемо іншими, не відважними й сміливими, а бездіяльними й крихкими.
Якщо працювати достатньо наполегливо - можна здобути свободу.
Не потрібно застрягати у втраті того, чого ніколи більше не матиме.
Вчитися ставати більше ніж другом, можливо певним якорем.

Багато покидають свої країни поза власною волею, але з власної волі все забувають. Ось що треба розуміти про вигнання, але можливо саме секрети дають змогу жити далі.
Деінде життя не буде легшим: проблеми йтимуть назирці, хоч би куди ти вирушив. Багато людей їдуть, щоб зберегти цілісність родини; так це розуміли і їхні предки. Іноді їй здавалося, що всі ці від'їзди відібрали здатність пускати коріння. Але треба вірити, що будь-яке місце може стати домом. Деякі дні минають в боротьбі, а інші, будуть простими, з чіткими цілями.

Об'єднаний народ ніяк не розділити.
Любові, як і вогню, для виживання потрібен кисень.

5/5 Супер

Це розкішна книга! Попадання одразу в кілька категорій того, що я люблю: сімейна сага, цікаві історичні події, кільцевий сюжет, колоніалізм та постколоніалізм.

Неписьменного індійського хлопчика Пірбгая обманом вивозять з країни до Африки, де він працює будівничим залізниці. Перед ним постає вибір, що пов'язаний з назвою книжки: вижити, чи бути доброю людиною.

Далі події розгортаються навколо дітей, внуків та правнуків Пірбгая, охоплюють Індію, Кенію, Уганду, Канаду та Сполучене Королівство. На їхнє життя випали нелегкі історичні події. Зокрема розподіл Британської Індії, отримання Угандою незалежності та сегрегаційна політика Іді Аміна.

Дуже цікаво було читати про життя індійської громади в Уганді, де індійці не могли претендувати на землю, а африканці мати бізнес. Під час читання багато роздумувала про схожість колоніальних і постколоніальних держав. Наприклад, про українських євреїв, права яких були обмежені законами російської імперії.

Влучно описано "місце" кожного члена угандійського суспільства, де довгий час усе найкраще належало білим людям. А найболючіше, що зверхнє ставлення переслідувало персонажів впродовж усієї історії.