А потім починається дрібка містики. У натяках, у спогадах, у знахідках. Материні туфлі, які аж ніяк не могли налізти на ноги Белль (були б замалі), але сідають, як влиті. Ті самі туфлі приводять її до дивного… спа. Ті самі туфлі відмовляються робити деякі речі, і їх неможливо навіть силою відірвати від землі. Червоні туфлі на “шпильці”, як втілення сандаль Гермеса ?
Браслет з оком Гора, який повертається до Бель крізь час і простір. “Том Круз” із дзеркала, але “насправді мене звати Сет”.
У книзі багато цікавих метафор і алюзій, і стає руба доволі гостре питання сьогодення: на що здатна піти людина заради краси у загально-тиражованному сенсі. На втрату себе, своєї пам'яті, ідентичності, своєї особистості, - на смерть? Чи може бути “прагнення краси” такою самою залежністю, як алкоголізм або ігроманія?
Сподобався переклад.
Що мені особисто не сподобалося:
Використання слова “чайки”. Українською вони - мартини. Я знаю, що в розмовній мові використовують слово “чайки”, але все тому, що це - калька з рск. Нас змусили забути наші рідні слова, і це не лише про “чайку-мартина”. Тому я вважаю, література має повертати втрачені слова назад. Але це лише моя особиста думка.
Конструкція розділових знаків "...!", "...?" (крапки і знак оклику, крапки і знак запитання).
Але це - лише моя особливість сприйняття певних речей. Вона не впливає на якість роману і навіть не псувало мені задоволення від читання.
Дякую видавництву і перекладачці за прекрасну роботу.
Видавництво Жорж
Багатошаровий, моторошний, моментами сюрреалістичний горор від авторки «Зайчика» про залежність від суспільних стандартів краси, заздрість та дитячі травми.
Здавалось би простий сюжет - донька повертається додому після раптової смерті матері й намагається швидко владнати справи аби повернутися до свого життя… але-але… Бель з дитинства одержима власною зовнішністю, витрачає весь свій час на процедури й засоби для догляду за обличчям… так само робила й Мати. Коли таємнича жінка у червоному на похоронах кидає загадкову фразу про «шлях троянд», а потім героїня бачить величезну кількість дивних червоних банок з під кремів у будинку матері й наостанок зʼявляються червоні туфлі які так манили дівчину змалечку, вона починає підозрювати щось неладне… одного вечора взуття наче саме приводить її до розкішного маєтку де її зустрічає та сама жінка у червоному й пропонує пройти безкоштовну косметичну процедуру у закритому для загалу спа-клубі членкинею якого була мати, Бель погоджується… й тут починається справжній саспенс - червоні медузи у темних акваріумах, близнюки у вуалях що гарчать, провали в памʼяті, сховані дитячі спогади, чоловік що переслідує, відображення дзеркал що живуть самі собою… а головне осяйні зміни зовнішності…
Це атмосферна, гротескна та похмура історія, ґречно просякнута символізмом і психологічними метафорами… алюзіями на відомі казки та нічні кошмари…
Книга не лише про сімейні таємниці, травмуючи відносини між батьками й дітьми, фанатизм від навʼязаних індустрією краси норм… але й про всепоглинаючу заздрість, внутрішніх демонів що руйнують особистість та про те як деякі люди готові відмовитись від власного «Я» (так би мовити померти) заради
Того щоб виглядати красивими та успішними…
Це було…. химерно, цікаво, у дечому неочікувано (хоча часто хотілось дати доброго ляпаса героїні). Після прочитання книга залишає багато філософських питань.
Моя оцінка 9,5/10
«Пам’ятай — каже сестра біля води, — заздрість і жадання — це часто один і той самий стан.»(с)