Роман має історичне тло (це для мене завжди важливо)— події Другої світової війни, де Тедді постає як героїчний пілот Королівських повітряних сил. Але попри відвагу й мужність, роман показує не лише подвиги, а й тягар, який війна залишає на людській душі.
Мені дуже сподобалася побудова книги: ми спостерігаємо ціле життя героя, бачимо, як війна і мирне життя переплітаються, утворюючи складну мозаїку людських доль. Іноді здається, що післявоєнне життя може бути навіть трагічнішим, ніж роки війни.
Аткінсон майстерно прописує персонажів — без ідеалізації, з усіма світлими й темними сторонами. У книзі немає абсолютного зла чи добра, є лише люди, які живуть життя, особистості формуються через призму обставин, які склалися. «Руїни Бога» — драматичний, але водночас теплий роман про любов, родину, пам’ять і силу людяності. Це незабутня історія. Книга однозначно посіла місце у ТОПі прочитаних за все життя, а авторка стала однією з улюблених.
-думає Віола, сидячи біля смертного ложа власного батька.
Кейт Аткінсон сама сформулювала думку, яка крутилася в моїй голові, поки я читала "Руїни Бога".
Роман продовжує тему родини Тодд ("Життя за життям"), але з перспективи життя Тедді - загального улюбленця й мазунчика.
Та ми бачимо лиш незадоволеного життям і завжди нещасного Тедді (до війни), або зраненого й апатичного Тедді (після війни).
Я знаю, чим нещасніший персонаж, тим більший резонанс має книга (цю думку Аткінсон теж озвучила, між іншим).
Що мене дійсно розчарувало, так це нескінченні теревені штибу "це ж Гітлер у всьому винен, а не бідолашні німці" або "як же так вийшло з країною Бетховена й Баха?" (якщо змінити імена, підійде й під новітню історію).
Гірше того: єдина дочка колишнього офіцера Королівських військово-повітряних сил, ветерана війни, в очі називає його "вбивцею тисяч людей" (тих же нещасних німців) і зневажає його (проповідувати толерантність і терпимість модно і, навіть, потрібно, та не в такій формі)
Уже традиційно, конфлікт батьки-діти тут посідає чільне місце. І, знов-таки, традиційно - родинні стосунки героїв не варто брати за взірець.
Та й у подружньому житті, складається думка, нема нічого хорошого.
Дуже майстерно написані розділи про війну. Очевидно, що авторка добре попрацювала з джерелами: від технічних моментів до історичних фактів - усе описано максимально реалістично (як зазначила сама Аткінсон, ключові моменти засновані на реальних подіях).
Мені до вподоби стиль письменниці і її манера письма, але в "Руїнах Бога" вона трохи перестаралась.
 
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
 