Сага Марсового поля

«Для нас ТИ ЖИВИЙ. І для мене НІЩО ЦЬОГО НЕ ЗМІНИТЬ. Бо Ти все зробив ТАК, як мав»

«Сага Марсового поля» — про гіркоту втрати й силу любові, що залишається навіть після смерті. Вероніка Карачевська прожила особисту трагедію — втрату близької людини, яка стала не лише болем, а й поштовхом до глибокого осмислення. Її досвід поєднується з історіями інших родин, чиї життя назавжди змінила війна. Але пам’ять про загиблих і любов до них здатні давати сили жити далі, ставати точкою опори та джерелом внутрішньої стійкості.

Авторка звертається до теми резильєнтності — внутрішньої здатності відновлюватися після втрат, повільно, через прийняття й проживання болю. Це шлях, який кожен проходить по-своєму, але ця книжка — щирий, глибокий текст — може стати підтримкою для тих, хто теж переживає втрату. У найтемніші миті ця книга нагадує: світло залишається, навіть якщо його майже не видно.

Чому варто прочитати книжку «Сага Марсового поля»?

• Книжка-реквієм, що переплітає світло і біль.
• Підіймає важливу темі резильєнтності — здатності до відновлення після труднощів, до проживання й прийняття.
• Глибоке переосмислення травматичного досвіду через літературну мову — влучну, нервову, живу.
• Текст, що змушує зупинитися, прислухатися, доторкнутись до власної вразливості та пам’яті.
• Особистий погляд на війну через власну історію та історії тих, хто втратив на війні близьких людей — через щоденні переживання, тілесний біль і невидимі межі контролю.
• Під час повномасштабної війни книжка перетворюється на дзеркало колективного переживання і способу говорити про нього.

Про авторку:

Вероніка Карачевська — українська письменниця, очільниця відділу зв’язків з випускниками УКУ. Листи, написані братові Миколі Забавчуку, який загинув на російсько-українській війні у липні 2022 року, стала основою для створення книжки «Сага Марсового поля».

Про що книга

«Сага Марсового поля» — це не сюжетна історія, а радше потік спогадів, візій, фрагментів пам’яті, що проростають з війни. Тут Марсове поле — не лише географічна точка, а символічна територія болю, спротиву й втрати. Авторка показує тіло як поле бою — в буквальному і метафоричному сенсі. Через нього проходять кулі історії, воно зберігає наслідки травми, і саме воно стає точкою опору, відродження та мови.

Книга складається з окремих частин — кожна з них мовчазно кричить: про розрив з минулим, про неможливість повернення, про відчуження, про втрату простору, ідентичності, тілесності. Це епістолярні фрагменти, ліричні замальовки, психоемоційні записи, що зшиваються в єдину структуру — тіло тексту, в якому оселився біль.

Карачевська пише про мовчання — як зону безпечного виживання, але й як загрозу. Вона досліджує мову насильства, мову ніжності, мову опору. Цей текст — не про війну у класичному розумінні, а про її проникнення в тіло, в побут, в інтимні практики, у пам’ять поколінь. Він ніби витесаний з тиші, тривоги та неможливості дихати спокійно.

«Сага Марсового поля» — книжка, яка вчить дивитись на власну вразливість не як на слабкість, а як на доказ живого, на ресурс для співчуття й опору. Вона запрошує читача не тільки читати, а проживати, відчувати, мовчати разом і проговорювати те, що раніше не мало форми.

У час, коли колективна й особиста травма є частиною нашого буття, ця книга — спроба її осмислення через мову, через тіло, через літературу.

Сюжет та головні герої

У «Сазі Марсового поля» немає одного головного героя. Їх багато — фрагментованих, знеособлених, але дуже живих. Це жінки й чоловіки на межі — між реальністю та травмою, між домом і фронтом, між відсутністю і присутністю. Герой — це тіло, що болить, голос, що говорить, погляд, що вбирає катастрофу.

Саме через відсутність класичного сюжету читач стає співучасником — йому доводиться «домислювати», проживати, зшивати вцілілі фрагменти життя. Це книжка-дзеркало, в якому кожен може побачити себе або того, кого втратив.

Для кого ця книга

«Сага Марсового поля» буде надзвичайно цінною для:

• читачів, які шукають глибоку, емоційно чесну літературу про війну й виживання;
• поціновувачів сучасної української прози, що виходить за межі класичних форм;
• феміністичних кіл, дослідників тілесності, травми та пам’яті;
• культурологів, літературознавців, викладачів гуманітарних дисциплін.