Сага про Єсту Берлінга

Один із найвідоміших творів шведської письменниці Сельми Лаґерлеф — першої жінки, яка здобула Нобелівську премію з літератури

Видання доповнене передмовою історикині і перекладачки, яка викладає інтелектуальну історію в Університеті Сьодерторн (Швеція), та спеціалізується на транснаціональній інтелектуальній історії, студіях пам'яті та релігійній історії Юлії Юрчук

У перекладі однієї з найкращих українських перекладачок Ольги Сенюк — активної учасниці руху шістдесятників, перекладачки з англійської та скандинавських мов

Роман шведської письменниці, лавреатки Нобелівської премії з літератури Сельми Лаґерлеф «Сага про Єсту Берлінґа», написаний у жанрі магічного реалізму, вважають одним із найхимерніших і водночас найулюбленіших творів Скандинавії. На тлі зимової краси Швеції розгортається історія Єсти Берлінґа — безхатька, жебрака і священника, позбавленого сану за пияцтво, врятованого від смерті власною зухвалістю, схильністю до авантюр і однією випадковою зустріччю. 

Чому варто прочитати книжку «Сага про Єсту Берлінґа»?

• Оповитий фаустівською темою: угодою з дияволом, елементами міфів і гумористичних любовних історій.
• На основі роману створено численні театральні постановки, знято одинадцять фільмів, найвідоміший із яких — шведський німий фільм із Ґретою Ґарбо в головній ролі. 1925 року Ріккардо Дзандонаї перетворив роман на оперу «Кавалери Екебю», а 1986 року на шведському телебаченні за мотивами роману з’явилася шестисерійна екранізація.
• Написаний у жанрі магічного реалізму, роман вважають одним із найхимерніших і водночас найулюбленіших творів Скандинавії.
• У перекладі Ольги Сенюк — активної учасниці руху шістдесятників, перекладачки з англійської та скандинавських мов, дружини Євгена Поповича.

Про авторку:

Сельма Лаґерлеф (Selma Lagerlöf) — шведська письменниця, борчиня за права жінок, перша лавреатка Нобелівської премії з літератури (1909) та перша членкиня Шведської академії.

Цитати:

Єсту опановує натхнення.

— Бачиш, Беренкройце, це і є життя, — каже він. — Як Донжуан мчить цю молоду жінку, так само час мчить людину. Ти — неминучість, що тримає віжки. Я — бажання,

що оплутує волю. І вона, безсила, борсається і западається все глибше й глибше в пітьму.

Важкі ті дороги, що ними людині доводиться мандрувати світом. Вони стеляться пустелями, болотами й горами.

Чого так вільно ходить горе по всіх усюдах, поки заблукає в пустелі, застрягне в болоті чи впаде з гори? Де ж ті дівчатка-квіткарки, де ті казкові принцеси, що по їхніх слідах ростуть троянди? Де вони, ті, що мають встеляти квітками важкі дороги життя?

…часто душа, яка вже скуштувала всяких розкошів, шукає втіхи в жорстокості. Коли похмурій, ненаситній душі бракує милування і лестощів, насолоди танців і азарту гри, вона поринає у свою темну глибінь і видобуває на заміну їм жорстокість. Вона мучить тварин і людей, і її пригаслі почуття знаходять у цьому для себе поживу.

…людська душа завжди голодна. Вона не може насититися самим фліртом і розвагами. Коли нема іншої їжі, вона, мов той хижак, роздирає спершу інших, а наостанці й саму себе.

Чи є у світі щось таке, що не прагнуло б до когось і не манило до себе? Чи щось може уникнути влади Ероса? Впадуть усі боги помсти, сили і зла, а ти, кохання, справді вічне!