Щаслива катастрофа

Першу частину дилогії "Сватання для початківців" я прочитала за чотири дні і була просто у захваті! Другу ж частину читала аж сім днів... Якось вона мені тяжко далася... Можливо тому що було забагато метушні... Забагато у людей в домі у Марні з Патриком... І дуже швидко Марні приймала до себе усіх підряд жити. І ще мені не вистачало Блікс (тієї мудрої старенької)... Може треба було зробити перерву між першою і другою книгою... Трохи засумувати за головними героями... Не знаю...
Але закинути книгу мені не хотілося - а це головне. Останні сторінки доречі узагалі змінили загальне враження від усього роману в кращу сторону. Але все ж таки мені здається, що не треба було робити авторці продовження. Перша частина була логічно завершена і прекрасна.
Окреме дякую хочу сказати авторці за листівку - звернення до українських читачів. Це було дуже приємно.
А хто звернув увагу, що видавництво РМ відкрили серію " Затишне читання"? До якої і входить ця дилогія. Буду чекати на нові книги. Бо обожнюю затишні історії.

Коли я бралась за цю дилогію, то розраховувала отримати солодку любовну історію.
Перша частина такою і була, і закінчилась щасливим гепі-ендом.

У другій авторка вирішила полоскотати читачам нерви, бо герої ті ж, але проблеми значно серйозніші.

Через 4 роки щасливого спільного життя Марні вирішує, що хоче дитину. От прямо тут і зараз. Патрик, досі фізично і, головне - ментально зранений страшною катастрофою, яку пережив, не може їй дати цього.

Стосунки дають тріщину.
Як жити далі, коли виявляється, що вони хочуть різного?
Не скажу, що це було великим сюрпризом, адже Марні з самого початку змальована експресивною, енергійною жінкою, в якої завжди купа ідей і сил. І середньостатистична сім’я – її мрія. А Патрик дуже замкнутий із цілком зрозумілих причин; звісно, Марні дуже на нього впливає, він навіть починає малювати картини. Але це мистецтво заводить його у найтемніші глибини душі.

Отже, продовження дилогії більше занурює читачів в психологічні аспекти стосунків. Але, попри те, як скупчились хмари над головними героями, їх спілкування незмінно миле і тепле. Як би не було боляче, вони дуже стараються ставитись одне до одного з повагою. Це дуже цінний приклад.

Загалом, дуже хочеться похвалити авторку за спробу зобразити стосунки проблемними, не створювати оманливого романтичного образу. Але чи повірила я в реалізацію? На жаль, ні. Що сталось із Патриком і як йому вдається так кардинально змінювати бачення, я так і не зрозуміла.