Щасливці

У кожного в житті буває момент, коли щастить більше, ніж зазвичай. Але що, як ця удача — не випадковість? Що, як вона має свою страшну, приховану ціну? Саме з такою моторошною ідеєю грається Марк Едвардз у своєму тривожному та майстерно побудованому трилері «Щасливці». Але, давайте про все по порядку.

Сама концепція серійного вбивці, який робить жертв… щасливими — вже звучить доволі парадоксально, чи не так? А тепер уявіть цю історію на тлі туманного, атмосферного Шропширу — густі ліси, старовинні будівлі, ферми, що заховалися серед пагорбів… Краса і спокій, які тільки підкреслюють тривожний дисонанс. У цьому, на перший погляд, ідилічному світі ховається зло — воно не нав'язується, не волає, а підкрадається тихо та повільно, залишаючи за собою відчуття морозу на шкірі.

Головний герой Бен — один із тих персонажів, до яких прив’язуєшся дуже швидко. Його історія глибоко особиста, але водночас дуже правдоподібна, Він — не ідеалізований герой, а справжня людина з сумнівами, страхами, внутрішніми конфліктами. І фінал… саме такий, як слід: лаконічний, логічний, із легкою тривогою, яка залишає по собі післясмак. Це той випадок, коли останні сторінки не ставлять крапку, а відкривають поле для роздумів або навіть натякають на продовження.

Варто зазначити, що початок роману може видатися дещо затягнутим і навіть нуднуватим. Я, чесно кажучи, зловила себе на думці, що, можливо, ця книга — не для мене. Перші розділи читаються повільно, з надлишком описів (а всі ми знаємо моє ставлення до довгих описів у трилерах). Але, як виявилось — не варто робити передчасні висновки. Книга має властивість «ввімкнутися» у найнесподіваніший момент. І тоді — все. Відірватися вже практично неможливо. Напруга наростає поступово, як туман на світанку — майже непомітно, але невідворотно.

До речі, я не даремно згадала «Хірурга» Тесс Ґеррітсен на початку. Між цими двома творами я побачила кілька виразних паралелей. Зокрема — страхітливі, але надзвичайно захопливі глави від імені вбивці. Вони не просто лякають, вони втягують у хворобливу логіку антагоніста, глибше демонструючи психологічний портрет злочинця. І хоч читач знає трохи більше, ніж головний герой, це знання не заспокоює — навпаки, ще більше підсилює тривогу. Обожнюю цей прийом в трилерах.

Моє перше знайомство з Марком Едвардсом вийшло напрочуд вдалим. Його стиль — це симбіоз плавного нарративу й різких сюжетних поворотів. Сюжетна динаміка ретельно продумана: від легкого, майже невинного напруження до справжнього психологічного шторму. Автор грається з читачем, чергуючи моменти уявного спокою з несподіваними спалахами страху. І хоча кілька ключових елементів я таки вгадала — це абсолютно не зіпсувало задоволення від читання. Навпаки, було приємно усвідомити, що автор залишив у тексті достатньо дрібних підказок, аби уважний читач міг розгадати частину пазлу самостійно.

Моя оцінка — 4,25/5. Не найдинамічніший старт, але блискуче продовження і надзвичайно сильний фінал. Якщо ви шукаєте трилер із майстерно побудованою атмосферою, психологічною глибиною, харизматичним злочинцем і поступовим, невідворотним зануренням у морок — «Щасливці» Марка Едвардза вас точно не розчарують.

Випадково я натрапила на цю книгу. А так як це мій улюблений жанр я її і придбала.
І знаєте не прогадала.
Бо книга виявилась досить цікавою.
На початку книги мені було не звично, бо було багато дієвих осіб. І я не могла зрозуміти, хто ж саме головні герої, і хто буде на виду у читача.
Але з ходом читання все розставляється по своїх місцях.

"Мистецтво добре жити й мистецтво добре вмирати - єдине ціле".

Події відбуваються в невеличкому селищі в Графстві Шропшир.
Поліція знову знаходить мертве тіло. Це вже третє за останній час.
Інспектор поліції Імоджен Еванс розуміє, що це справа рук серійного вбивці. Якого медіа прозивають "Шропширський Змій".
Паралельно нам розповідають про життя Бена простого чоловіка, який розійшовшись з дружиною покидає шумний Лондон і разом з десятирічним сином повертається в рідне містечко в якому виріс.
Життя наче починає налагоджуватися. Стосунки з сином покращилися. Але як виявляється це не зовсім його запорука, бо щасливим його робить його янгол охоронець.
Який в кінці забажає відплати, за таке бажане щасливе життя.

Книга дуже цікава. Читається швидко, принаймні останні 250 сторінок я ковтнула за один раз.
Автор дійсно добре закрутила сюжет. Що я до кінця не знала, хто ж придумав усю цю схему.
Бо вона дійсно добряче була закручена.
Я не дуже люблю радити книги, тому що в кожного смаки різні.
Але ця книга дійсно дуже класна